​​І покотилася щира козацька сльоза з очей... Душевно. Натрап | Полум'я наших душ

​​І покотилася щира козацька сльоза з очей... Душевно. Натрапив у френдстрічці. І прям до глибини. Мілота)

Що я робив трясця його ковіньку?) Так... А да точно. Бігав як вжалений в сраку в одному селі за декілька км. на закинутій фермі в напрямку кордону на Харківщині, де базувалася рота. Злий, матюкався та перечіпався через багатий чорнозем зі снігом, як і решта хлопців з роти. Бо бігом бігом треба було перекидати БК, протитанкові засоби, та снаряджати стрічки до ПКМ та побільше, та багато всякого іншого, та майна та зброї з одного бетера в інший, і все бігом бігом по армійському. Бо по швидкому були зведені нові екіпажі та десант в кожну машину. Бо був доведений наказ, та вся ступінь серйозності ситуації. Маємо швидко перекинутися на інший напрямок області та зайняти встигнути обсадити важливу розв'язку, до ранку часу обмаль критично. Причина? Дані розвідки (союзників до речі), що зранку буде там вже прорив і десант РФ, маємо прибути перші. Було ясно що вже не жарти. Домахалися прапорцями.

Да. На жаль до пункту призначення ми не встигли. Бо злий підступний ворог, так несподівано і раптово напав, що швидко здолав Велику Українську стіну імені Яценюка. Яку ще будували на Харківщині з 2014 року. Танки росіян так миттєво перескочили ці рівчаки до 40 метрів в глибину і з водою де кишіло крокодилами, дріт з убивчою електрикою і колючкою ДЗОТи та Доти і інші бетонні бункери з їжаками «Аля Нормандія 1944». Назустріч тільки їхали поспішно на машинах в напрямку Харкова прикордонники.

Охуєнний початок подумав кожен з нас.)