КУПАЙЛО (КУПАЛА) Бог літнього Сонця, а також назва свята на | ꑭ Київська громада українських рідновірів ᛟᛉ
КУПАЙЛО (КУПАЛА)
Бог літнього Сонця, а також назва свята на його честь. Іван Нечуй-Левицький у дослідженні української міфології пояснює назву так: “Ясні літні небесні зливи, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може, й од того, що на свято Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу”.
Інші дослідники припускають, що назва Купайла близька до індоєвропейського “кипіти”, “палати”, “пристрасно бажати”. Однак нові дослідження довели, що назва Купало походить від давньоруського коло — круг, колесо, коловорот — або ж грецького polos — полюс, вісь обертання, поворотна точка. Купайло тісно пов’язане з сонячним круговоротом та календарем, є “входом” і “виходом”, адже бачить одночасно минуле і майбутнє. Справді, свято Купайла ділить рік на дві протилежні частини: теплу і холодну, світлу і темну, проростання рослин і збору врожаю.
Купальське вогнище запалюється від живого Вогню, добутого тертям двох деревин, і символізує небесний Сонячний Вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч. У “Густинському літописі” пояснюється, що “Купало бяше Бог обилія, якоже у еллін Церес”. Церес у етрусків, а пізніше у греків і римлян вважалася Богинею шлюбу, материнства, небесної долі.
Кумирів Купайлу (Купалі), мабуть, не ставили, вважаючи його (її) не стільки Божеством, скільки персонажем, учасником святкового дійства, обряду, присвяченого літньому Сонцестоянню. Купайлом називали також солом’яну ляльку, яку молодь виготовляла спеціально для свята. Крім Купайла, робили ще й Марену: величезну пишну вербову гілку встромлену в Землю, прикрашали квітками та стрічками. Купайло та Марена — персоніфікація двох Божеств, що відповідають двом стихіям: Вогню і Воді (Сонцю і Хмарі). Сонячна лялька Купайла робиться з соломи (пор. сол-нце і сол-ама), а Хмарі присвячується образ Марени (пор. Map-ена і Х-мар-а). Сонце ототожнюється з небесним Вогнем, Хмара – з небесною Водою. Перед такими “образами” ставлять стіл із різними стравами, біля них палає священний Вогонь, навколо якого парубки й дівчата з веселощами, піснями й танцями святкують. У кінці свята Марену топлять у річці. Чоловічим початком виступає Купайло (небесний Вогонь), а жіночим Марена (Водяна стихія). В обрядах зафіксовано, що Марену виготовляють дівчата, між хлопцями й дівчатами йде жартівлива боротьба за неї, хлопці часто викрадають Марену, розривають її, а гіллячки з неї дівки забирають із собою, щоб розкидати на городі для посилення родючості. Залишки Марени топлять у річці, отже, повертають до Водяної стихії. Солом’яного Купайла ж віддають Вогню. В Україні роблять колесо, яке підпалюють і котять згори в річку. Вогненне колесо, безперечно, позначає Сонце — небесний Вогонь.
В РІДНИХ ЗВИЧАЯХ ПУЛЬСУЄ ВСЕСВІТ
