Літературне ток-шоу

2021-09-18 13:51:10 ​Амбасадор теми кріпацтва в українській літературі, перший страдалєц на селі, "смєтанка пєтєрбуржскава общества", ікона стіля красного словця - батько Тарас!

Ми про нього говоримо з дитсадка, його портрети на стіні, як портрети рідні*, здавалося б ми знаємо про нього все. Дитинство, юність, перемоги і пройоби, тусовки і заслання, листи та щоденники - все це читано-перечитано, але признайтесь чесно, десь глибоко в душі у вас є стосик питань про Шевченка, які лишаються без відповіді. То може не так вже він і заєбав і варто продовжувати про нього говорити доти, поки відповіді не знайдуться?

Особисто мені зі школи не давав спокою той факт, що все життя Шевченко порушував питання нещасного кріпацтва І ВМЕР В ТОЙ ЖЕ РІК ЩО ЙОГО СКАСУВАЛИ! пампампам Directed by Robert B. Weide

Оця несправедливість, що як же так, людина все життя говорила "борітеся", а не побачила "поборете"; що ніхто тоді не зацінив його вклад, а всі просто раділи відносній свободі - це хвилювало мене більше, ніж історії про заслання чи дитинство Шевченка.

І О ЧУДО! Є ДОКАЗИ ТОГО ЩО ВСЕ НЕ ТАК

Ми жартуємо тут, що Шева це ікона, а от у 1961 люди дійсно так вважали...

У рапортах канівської поліції є інфа про те, шо селяни влаштували на могилі поета панахиду, бо вони «убеждены, что через действия Тараса Шевченко они получили свободу». І мінімум ще одне покоління після скасування кріпацтва вірило в це, люди «поклонялись праху Шевченко, объясняя, что он святой преподобник, и если бы не был преподобный, то его тело из Петербурга не привозили бы».

*Драматично змахує сльозу*

Справедливість восторжествовала... а значить, мінус одна набридлива думка стосовно Шевченка Відкрити / Коментувати

2021-09-09 23:27:23 ​Шановні котики та песики , які тут ще лишилися, бо забули, що підписані)))))) Я знаю, що ви любите слухати історії про літературних наєбаторів, тому принесла ще! Як то кажуть, after all this time...

Винничук, канєшна, топ, але хочу, щоб ви знали, що всі наші письменники люблять погнать рофлянку, тому сьогодні угараємо з Жаданом!

У 1997 році Жадан і собаки його друзі вирішили видавати журнал з чудовим неймінгом "Ґіґієна". Тут купа сенсів (я знайшла 3), вибирайте шо більше до душі:

Ґіґієна в буквальному сенсі.

Це офіційна версія видавців, бо навіть гасло було: «За єдність середовища і організму!». Але не все так просто, бо гігієна типу за чистоту і проти бруду, а наповнення "здоровопису" було таке, за що мамка язика з милом відправляла мити)

ҐіҐієна від слова "ҐіҐі" а також ҐаҐа, Хаха та інших видів ржачу, бо твіттера ще не придумали, а кльові жарти і концептуалочку треба було якось людям показувати.

ґіҐієна. Тут типу теж пов'язано з тупим сміхом, бо шарите ж за вислів "сміятися як ґієна"?

Але менше з тим! В цьому випуску було опубліковане ЕКСКЛЮЗИВНЕ листування Шевченка і Куліша! щоправда датоване 1997, але тсссс....

8 коротких листів по маршруту Шевченко-Куліш і жоден з них чомусь не доходить до адресата. Але наші метри літератури вперто продовжують писати один одному, ображатися на ігнор і обов'язково ниють, шо "руки опускаються" від того шо в Україні робиться та і...від всього підряд, якщо чесно.

"Перечитав недавно твою повістину, і скажу тобі откровенно: гімно, братіку, істинно тобі кажу - гімно, в мене аж руки опускаються" (с) Шевченко

Клубок гімна, опускання рук, блядського самодєржавія та "письом нема" намотується, наслоюється з кожним листом, щоб в останньому, дев'ятому, заговорити від імені головного персонажа другого плану всіх попередніх - Щепкіна: "а я сиджу тут у багні, і всяке, перепрошую, гімно, ще мною і понукає."

І якщо Винничуку за його продєлкі дьявола максимум один раз не дала чувіха з гуртожитку, то Жадану прилетіло пожоще.

Тоді, у 97-му, всіх, хто прочитав це листування, порвало: кого зі сміху, а кого і від злості й обурення за честь українських класиків! І каааааажуть, що якийсь тіпочек з числа останніх навіть розбив об голову Жадана пляшку червоного вина, мовляв, щоб не позорив Шевченка...

А прочитати листування можна туть Відкрити / Коментувати

2020-09-03 14:26:34 *Уявіть, що це я через n років*
Всім, хто дав Джамали, не поняв, не розібрався в літ.угрупуваннях, присвячується Відкрити / Коментувати

2020-09-03 14:26:34 Не можу не поділитися! Мені щойно подзвонила ця жінка по телефону.... Відкрити / Коментувати

2020-08-05 11:48:57 ​Нью-Йоркська група: Богдан Бойчук

Як уже було сказано, всі вони виїхали з України через війну. Це були ті діти, які вже побачили десятки смертей і досі жодного весілля. То як думаєте, про що вони будуть писати?

Так, пан Бойчук, Тарнавський - це ті люди, які на тусовках травлять чорнушні жартики, перебухають любого, а під ранок сидять самі на кухні наодинці зі своїми гризотами.

Саме про ці внутрішні болі, які вони з дитинства несуть у серці, і є їхня поезія. Та й проза також:

Біля криниці Собєського я побачив жінку, яка лежала посеред вулиці, розкинувши руки. Її голова була розірвана пострілом, а з чашки тягнулася застигла кров і клапті липкого волосся. Збоку лежала відкрита торбинка, з якої сипались шпильки, коралі, гребінець…

Окрім смерті, у Бойчука в творах багато ніжності, любові та навіть еротики. Але ніжне, підліткове, трепетне кохання постійно натикається на смерть та жорстокість. Ви можете читати цілий абзац, або строфу про соски та пристрасні подихи, а в кінці - про кишки, скляні очі та гестапо.

Чекатимеш в вільготі ночі,
замочиш тіло в холодінь,
передчуваючи уста дівочі,
засмаглі і тверді.
замість спомину
падаєш
в розвалені квартали
в іржу що з року в рік
вгризається у крокви

..........................................

Трошки про життя Бойчука:
у 13 років втратив мати (туберкульоз); у 17 його вивезли німці як остарбайтера;
у 22 переїхав у США;
у 23 - сам захворів на туберкульоз і 3 роки пробув у санаторії;
у 27 познайомився із Юрком Тарнавським;
у 30 - отримав диплом і став працювати електроінженером;
у 31 - став співзасновником Нью-Йоркської групи
у 73 наважився остаточно повернутися в Україну;
у 89 - помер. Відкрити / Коментувати

2020-07-20 09:40:00 ​"Сонце. Спека: вище 50 градусів на сонці. А скільки саме невідомо, бо в термометра нема більше позначення.

Спека і духота такі, що навіть містраль* не помагає. Навпаки, він сам став гарячий, задушливий. Надворі в холодку нема змоги сидіти. Єдиний порятунок у хаті в одежі Адама"
Щоденник В.К. Винниченка від 20.07.1926р.
________________________
*містраль - сильний та холодний північно-західний вітер на середземноморському узбережжі Франції в долині річки Рони.
________________________
До речі, Володимир Кирилович не лише любив у спеку ходити голим, а ще й малював у такому відвертому образі себе і дружину Відкрити / Коментувати

2020-07-08 13:23:40 ​НЬЮ-ЙОРКСЬКА ГРУПА: Народження

Вони всі знали як мінімум 2 іноземні мови на рівні носіїв, але писати почали українською. І це значно скоротило їхню аудиторію, адже українськомовних ценітєлєй поезії в США та Європі було не так багато, тим більше поезії нової.

Хтось скаже, що діаспора велика і майже вся складається з інтелігенції. Ало, та інтелігенція виросла на творчості іншого типу і ви не уявляєте ЯК вони засрали наших молодих та зелених нью-йорківців. Редакція «Сучасності» регулярно отримувала листи від читачів, а-ля, «фу скатілісь дізлайк атпіска», але продовжувала друкувати, бо хейтерс гона хейт енівей.

І от за суботнім півком у 1958 році Б. Бойчук, П. Килина і Ю. Тарнавський вирішили зібратися зі своїми друганами в СУПЕРПОЕТА і концентровано бісити хейтерів, тобто видавати свій журнал «Нові поезії». Але читало його не більше 200 осіб… *якщо шо, це дуже мало*

Не було ніяких статутів, списків чи ще чого, їх об’єднувало лише бажання бути не такими, як ті старі писаки, які всім диктують що і як писати.

Хтось зі «старших» їх похвалив, хтось вважав, що вони це переростуть, а комусь було відверто похєр на молодьож.

Нагадую, в Україні до 90-х про них не чули. Відкрити / Коментувати

2020-06-25 13:00:10 ​НЬЮ-ЙОРКСЬКА ГРУПА

Я не знаю шо ви там, молодьож, вчите з літератури, але моя статистика показує, що про цих рєбят ніхто не чув. Ало бля, куди дивляться в міносвіти?

Якщо швидко і коротко, то була Друга світова. Всі найрозумніші і найспритніші люди повтікали на захід (кому вдалося,звісно). Після війни, коли західна Європа очухалась, вона вирішила, що ХВАТІТ ЕТО ТЄРПЄТЬ і зробила так, що емігрантам стало невигідно там жити і пора б шукати нові пристанища. Одним з яких стали США. Там вони й осіли.

Але яка ж різниця між цими людьми і тим же Винниченком, який після свого прем’єрництва переїхав у Францію? Вони виїхали з України дітьми, їх не так сильно мучила ностальгія, вони мали більше можливостей прижитися в новій країні. Власне, в цьому і є їх прикол. Рідна мова українська, але в школі вони вчили геть не те саме, що їхні українські ровесники, для яких Шевченко бох, а Косач ето who?

А тепер уявіть про що вони будуть писати, коли всі вишні, хрущі, солом’яні хатки, солов’ї і Дніпро ревучий залишились десь у дитинстві? Писатимуть про те, що бачать, що відчувають, і це без партійної цензури, від якої страждали в той самий момент підростаючі шістдесятники.

І, можливо, саме тому їх не знають широкі маси…та й якщо чесно, навіть не кожен літератор. Ну нема в цих ньюйоркців неприємних історій з КГБ то шо тепер, не читати їх чи шо?

«Страшно очень страшно если бы мы знали что это такое но мы не знаем что это такое” українці, які читають вірші поетів НЙГ.

Oсновні члени НЙГ: Ю. Тарнавський, Б. Рубчак, Ж. Васильківська, Б. Бойчук, В. Вовк і трохи осторонь Е. Андієвська, бо вона «кішка, що гуляє сама по собі» Відкрити / Коментувати

2020-06-25 12:58:43 Пацани й пацанесси!
Я не вмерла, я писала диплом! І тепер в мене є купа інфи, якою я хочу з вами поділитися

Хто пам’ятає, то цей канал був створений, бо я писала курсову про Марка Вовчка і дуууже хотіла десь розповісти про її шури-мури з мальчікамі помоложе. Потім я вас пожаліла, коли писала наступну курсову про Ю. Тарнавського, але після дипломної по ньому ж в мене поїхав дах – поки не поділюсь цим всім з вами, я не заспокоюсь - - - - - -> Відкрити / Коментувати

2020-05-03 14:53:08 ​Я обіцяла розказати вам дешо про Рильського. Тож, слухайте.

Коли Драй-Хмару почала утискати влада, його "друзі" теж стали його уникати, бо тусовки з антирадянщиком могли закінчитись в підвалі Жовтневого палацу. Звісно, про роботу можна було забути, такі люди не мали право навіть вигрібати гімно з-під корів.

Але один рісковий знайомий підкинув Михайлу шабашку - написати лібрето до п'єси. Гроші планували вивести через літературний офшор - автором вписали Рильського, йому заплатять, а він цю суму повинен віддати Драю. Шикарний план, просто охєрєнний! Надьожний, блятб, як швейцарскіє часи!

І от гроші вже у Рильського, дружина Драй-Хмари йде їх забирати, але там їй нічого не віддають. Через декілька днів так само. І через тиждень теж. Дєнєг нєт, но ви дєржитєсь, як то кажуть. Відкрити / Коментувати