Наповнені повенем болю, здіймаються хмари. Холодні долоні торк | українські оригінальні вірші

Наповнені повенем болю, здіймаються хмари.
Холодні долоні торкаються кінчиків пальців
Дерев. Теревенять безшумно осінні примари —
Засуджують суржик птахів та безтактність овацій

Дощу. А птахам що? Вони переміщені в межах
Істотності власних інстинктів. Минають домівки —
Автівкою світ цей летить, в двигуні вже пожежа,
Бо колір — металік, відтінок його — Unforgiven.

Горіння авто перейшло до коріння високих
Тополь, тих, що болю торкнулися сивоволосих
Небес, та не бéз тяжких нáслідків — пальці відсохли
Та впали.

Дедалі сильнішає в проявах осінь.