2022-05-09 23:39:50
9 травня… Яка суперечлива дата… Ще й казали постійно, що то закінчення Великої вітчизняної війни всього радянського народу. А чи справді це так? Яка війна є вітчизняною для нас? Чому ми маємо якнайшвидше позбуватися мітів, нав’язаних імперією?
Почнімо з дати - 9 травня. Це не дуже правильно для нас. Як відомо, договір про беззаперечну капітуляцію Третього Райху уклали вночі 7 травня, а чинності він набув 8 травня ввечері. Радянське керівництво не бажало якогось дива ще укладати його, тому зробили це дещо пізніше, на початку доби 9 травня за московським часом. Чому ж ми не маємо на них рівнятися? Ми не дуже знаємо мети цієї дії з боку керівництва СРСР, але ж весь цивілізований світ згадує жертв на день раніше, чому ми маємо відставати?
Далі говорімо про те, чи є протистояння Радянського Союзу та Німеччини для нас вітчизняною війною. Одразу кажу, що відповідь заперечна. Розберімо на прикладі: ви - громадянин Алжиру, що під контролем Третьої французької республіки. Вас мобілізували, щоб ви захищали Францію від нацистів із Німеччини. Це ваша вітчизна? Чи повинні ви воювати за неї? Інша справа, якби була незалежна держава, але ж ні. Під час німецько-радянської війни ми були практично колонією Кремля, тому воювали не за себе, а за поневолителів.
Які війни ми можемо вважати за вітчизняні? Тут саме суб’єктивна думка без претензій на цілковиту правдивість. Я вважаю, що під цю категорію можна віднести одразу декілька воєн у нашій історії.
Перш за все хочу відзначити національно-визвольну війну під проводом Б.Хмельницького. Чому так? По-перше, весь народ, без мобілізації з боку загарбників, згуртувалася в боротьбі проти ворожої шляхти. По-друге, в результаті ми отримали свій варіянт державності, хоч, на жаль, стали згодом залежними від нової орди цілком.
Далі візьмемо період визвольних змагань на початку XX століття, а саме час українсько-радянських воєн. Знову ж, наша держава об’єдналася в боротьбі проти загарбника задля збереження своєї землі. І хоч, попри ріки крові, ми мусили відступити, червона чума зрозуміла, якого болючого удару ми можемо завдати, коли нас не відпускають.
Останній приклад (можете, за бажання, писати й свої думки щодо цього) - сучасна боротьба української нації проти московитського панування. Кожна дитина, кожен старий, кожен громадянин прокидається з вірою в перемогу та майбутнє нашої держави. Попри тривогу, вибухи, пропаганду ворога, ми стоїмо монолітом задля виконання Шевченкового заповіту.
Наш люд повинен гнати поганими мітлами від себе пережитки минулого, зараженого червоною чумою, імперські амбіції котрої зазнали краху багато років тому. День перемоги - химера величі для держави, яка не цінує мир, кричить “можем павтаріть” і проводить пишні паради, замість подяки героям, роздумів про цінність миру тощо.
96 views20:39
У
