Пригадаю усе до слова,
До зітхання згадаю все,
І мене — в недосяжне — знову
Хвиля спогадів понесе.
То наївні, а то суворі,
Сколихнуть вони спокій мій,
А за ними в холодне море
Рушить човен моїх надій.
Ой, ті плавання невеселі
(як від правди себе втаю?) —
Розіб’ється човен об скелі,
Об гранітну байдужість твою.