Усвідомивши масштаб військового вторгнення Іван, являючись кла | Лисичанська міська ВА

Усвідомивши масштаб військового вторгнення Іван, являючись класним керівником 8 класу, повідомив учням у шкільному чаті, що зайнять сьогодні не буде. Паралельно із цим він шукав найближчий мобілізаційний центр.
За його словами, у око потрапив допис у Facebook Сергія Гайдая з адресою місця збору добровольців у Лисичанську. Попри перестороги дружини, він вирушив до точки збору пішки. Дорога зайняла декілька годин. До його подиву, туди вже надійшло дуже багато чоловіків з Лисичанська.
Іван пригадує, що були випадки, коли добровольці пішки приходили з Рубіжного та Гірського, приїжджали зі Старобільська та Сватового. За його словами, світ для нього тоді поділився на біле та чорне – захисників України та її ворогів.

«У той день ми усі розуміли, що той розмах та швидкість, з яким йшли росіянці, залишали нам декілька днів до їх підходу впритул міста. Завдяки героїчній обороні Збройних Сил України, наш підрозділ тероборони мав можливість навчитися поводженню зі зброєю та здобути навички тактичної медицини», – згадує він.
Іван прекрасно розумів, що у випадку окупації, його призвуть на службу вороги та змусять його вбивати братів-українців. Гостроти ситуації додавала анонімна публікація у ЗМІ «еленерії», де його звинуватили у всіх гріхах, зобразивши його справжнім «бандерівцем» та особистим ворогом «маленької країни».

Невдовзі вчителя географії та його побратимів направили до Рубіжного, де чинився запеклий опір просуванню противника. Його дуже вразило те місто, яке він бачив до того не раз – росіянська артилерія перетворила його на брата-близнюка Маріуполя.
Перший прицільний артобстріл ворога спонукав Івана, як представника творчої професії, написати коротку замальовку, де він описує у деталях все, що він відчував у той момент і декілька миттєвостей згодом. На щастя, він не зазнав істотних травм.
Зараз же він на Донеччині, і виконує завдання про які не надто бажає розповідати. Втім боєць поділився власними спостереженнями: «Війна для мене і України вже триває майже 190 діб. Так, ми втомлюємося, але підтримка народу, наша воля та прагнення до свободи тримають нас у формі. Наш ворог виснажується сильніше, не отримуючи моральної підтримки та не розуміючи мети їх так званої «спєцоперації». Окупант має бути розбитий».

Найбільше він сумує за власним домом та домашніми улюбленцями, яких він був змушений залишити у Лисичанську. Особливу відразу у воїна викликають відео з рідного міста, де орудують поплічники російських окупантів.

Втім плани у нього сформувались досить конкретні: перемогти у війні, звільнити та відбудувати Лисичанськ, продовжити навчати дітлахів географії у рідній, відновленій школі.