2022-06-15 08:24:33
Як українці перемогли у 1991-му?
1/2 Минуле ХХ століття сповнене наших помилок, наслідком яких стали страждання та смерть мільйонів українців. Але врешті ми отримали свою головну перемогу - незалежну українську державу, яка постала у 1991 році.
Мета українського національного руху, сформульована Миколою Міхновським ще в 1900 році, була досягнута. Гасло українських націоналістів: «Здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї» - реалізовано. І перша його частина сталася завдяки жертві тисяч тих, хто десятиліттями йшов до кінця.
Але як українцям вдалося перемогти у 1991-му? Це складне питання, а проста відповідь, яку пропонує путінська пропаганда - ніби то американці розвалили СРСР - є неправильною.
Адже поки американці до останнього намагалися вберегти глобальну «стабільність» та зберегти цілісність СССР, ми, українці, поставили останню крапку в існуванні комуністичної імперії.
При чому ми заклали основи цього краху ще на початках творення Союзу.
Українці змусили більшовиків змінити формат колишньої імперії, перетворивши Росію на федерацію - союз умовно незалежних національних республік.
Це був компроміс, на який більшовики змушені були піти з українським національним рухом, навіть попри те, що завдали йому військової поразки.
Тоді, у 1920-ті, цей компроміс здавався невисокою ціною за можливість втримати свою владу у завойованій Україні. Справді, ознаки держави, які мала совєтська Україна, були символічними. Так, були кордони, символіка, республіканські органи влади, і навіть участь у міжнародних організаціях на кшталт ООН. Але Україна не мала головного - суверенітету.
Через 70 років наявність цих формальних рамок, виборених Армією Української народної республіки, відіграла велике значення для здобуття незалежності.
Україні не довелось створювати нові рамки, а лише змінювати та наповнювати реальним змістом наявні.
Але, щоб скористатися цим спадком, у попередні десятиліття слід було захистити саме своє існування.
І для цього українці бралися за зброю.
Збройний повстанський рух - у Центральній та Південній Україні в 1920-1930-ті, у Західній в 1940-1950-ті - більшовикам вдалося придушити, але знищити всіх українців - ні.
У 1960-1980-ті роки вже ненасильницькими методами ми змогли уберегти від знищення свою мову та культуру, своє національне «я».
Теж ціною великих жертв, зокрема таких, як загибель геніального Василя Стуса.
Відмінності між двома етапами українського визвольного руху не лише в тому, що спершу його учасники застосовували зброю, а на другому слово.
Різним була й залученість. Збройний етап був масовим, тисячі людей з різних верств.
Ненасильницький - нечисельний (кілька сотень на всю країну), елітарний, його учасники - переважно інтелектуали та діячі культури.
Наприкінці 80-х вибухнув третій етап - масовий Національний рух.
Він добився перемоги, поєднавши найсильніші риси обох етапів - був ненасильницьким, але став масовим.
Саме ненасильницькі методи боротьби виявилися найуспішнішими проти ослабленої комуністичної імперії.
Часи, коли комуністи винищували мільйони незгодних, не рахуючись ні з чим, минули. Командна економіка довела СРСР до межі краху. Гостра потреба ресурсної допомоги від Заходу змусила режим оголосити про демократизацію.
Спроби силою зупинити опозиційний рух дискредитували Кремль і коштували йому дуже дорого.
З іншого боку, ненасильницька боротьба давала можливість долучитися до неї мільйонам людей, не вимагаючи від них спеціальної професійної підготовки чи навіть особливої психологічної готовності, як цього потребував збройний опір.
Саме ненасильницький характер оксамитових революцій в Східній Європі 1989-1990 років забезпечив їм масову участь людей і масову підтримку в решті вільного світу.
Український національний рух теж розвинувся у масштабний ненасильницький протест, Україна вписалася у широкий європейський контекст боротьби за свободу. Ми стали на рівні з поляками, чехами, словаками, угорцями, румунами, народами Балтики. Заклали важливу підвалину нашої перемоги у 1991-му.
746 viewsedited 05:24