Записали з Валерієм Калнишем підкаст про етичне лідерство. Раджу ознайомитись там багато класних тез. Тут дам короткий витяг:
ВК:
Я чув думки, що етичне ставлення – це демонстрація слабкості. Боятися тих, хто демонструє силу та впевненість, працює краще, ніж етика і рівноправні відносини. Комі цьому перечить, я правильно розумію?
Абсолютно. Він показує, що інша модель може бути успішною. В нас дійсно вважається, якщо ти нормальний — тобі сядуть на голову. Скажу з власного досвіду, що ефективніше накричати на людей, ніж з ними попрацювати. У людей, які працюють на службі чи в певній системі, є рефлекс. Якщо керівник не кричить, то що це означає і що з нами буде? Вони губляться. Є культура і ви приходите в неї. А змінювати її не так просто, як міняти правило. Правило можна переписати за годину, а культура – це роки.
Сила керівника не в тому, що його бояться, а в тому, що він розбирається, ставить задачі і оцінює їх виконання. Крик є прикладом непрофесійності.
ВК:
Трамп — неетична постать, але він залишився. Комі пішов. Чи можна казати, що в цій парадигмі, програв моральний підлеглий? Чи витримує концепція Комі випробування життям?
Етичний лідер думає не про себе, а про інституцію. Поразка Комі була б тоді, якби ФБР втратило довіру суспільства. Те, що пішов він — не поразка.
Це те, що відбувається зараз в нашій країні — вмирає довіра до антикорупційних органів. Вбити її легко. Кілька неправильних рішень з точки зору суспільства й існування цих інституцій одразу потрапляє під загрозу.
Комі зробив унікальну річ. Шансів вистояти ФБР в тій історії практично не було. Будь-який інший директор ліг би під Трампа. Дискредитувався б орган, який може підігравати президенту. Тут перемога Комі. Трамп програв вибори, Байден виграв — ФБР залишилося ФБР. Люди сплачують податки і довіряють цій інституції незалежно від того, хто президент
