Get Mystery Box with random crypto!

Віршолюб

Логотип телеграм -каналу virsholub — Віршолюб В
Логотип телеграм -каналу virsholub — Віршолюб
Адреса каналу: @virsholub
Категорії: Література
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 6.19K
Опис з каналу

Поезія – це цілющий ковток для спраглої душі, це ясний промінець сонця в негоду, це біла квітка сподівання.
@virsholub_bot — публікація ваших віршів.
@Vlastymir — співпраця/зворотній зв'язок.

Ratings & Reviews

1.67

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

1

2 stars

0

1 stars

2


Останні повідомлення 41

2021-02-17 12:00:04 Іван Франко

Ночі безмірнії, ночі безсоннії,
Горе моє!
Мозок наляжуть думки невгомоннії,
В серці грижа, мов павук той, полоннії
Сіті снує.
Виром невпинним бажання сердечнії
Рвуться, летять –
Вічно невтишені і безконечнії…
Мов на свої мене крила безпечнії
Схопить хотять.
Де ви так рветесь, куди ви літаєте,
Думи-орли?
В гості до зірки ви, чень, не бажаєте?
К земним зіркам же ви й стежки не знаєте
Тут по земли.
О моя ясна, блискуча зірничко,
Де ти живеш?
Чи за життя ще я вздрю твоє личко?
Чи аж по смерті на гріб мій, горличко,
Плакать прийдеш?
1.9K views09:00
Відкрити / Коментувати
2021-02-13 17:00:03 Олександр Олесь

О ніч чудова і чарівна!
Ще вчора сіявсь сніг рясний, —
Сьогодні ж теплінь, і понова,
І проріст трав, і день ясний…
Знай, — те ж колись і з людьми буде…
Я вірю в диво! Прийде час, —
І вільні й рівні стануть люди
І здійснять мрії всі ураз!
1.8K views14:00
Відкрити / Коментувати
2021-02-09 17:00:04 Павло Тичина

До кого говорить?
Блок у могилі. Горький мовчить.
Рабіндранате-голубе!
З далекої Бенгалії
прилинь до мене на Вкраїну.
Я задихаюся, я гину.

Я покажу тобі такії речі
в однокласовій ворожнечі.

Я покажу всю фальш, всю цвіль
партійно-борчих породіль.

А братні зуби? Дружній зиск?
Гнучка політика, як віск.

Коли б були це генерали,
ми б знали, що робить.

А в тім то й річ, що це кати
однокласовії…

Рабіндранате-голубе,
та де ж той серп нам, молот і лани?
Рабіндранате-голубе,
од достоєвщини звільни!

До кого говорить?
Блок у могилі. Горький мовчить.
2.1K views14:00
Відкрити / Коментувати
2021-02-05 16:00:49 Олександр Козинець

Бо їй ні з ки́м так, як зі мною, не болить!
І не важливо, де і як ми з нею стрілись.
Одне турбує, що настане мить,
Коли і в мене вцілять схожі стріли.
І їй ні з ки́м так, як зі мною, не до слів,
З яких складаються осмислені розмови.
В яких буває радість, розпач, гнів…
Бо їй ні з ки́м так, як зі мною знову.
2.0K views13:00
Відкрити / Коментувати
2021-02-03 21:30:00 Володимир Самійленко

Як ми ждали її, віковічні раби,
Як бажали, знесилені в час боротьби,
Щоб хоч промінь один серед темної ночі
Засвітив нам у змучені очі.

О прийди, — ми казали, — богине ясна!
І нехай уже край наш недолі не зна;
Хай заквітне життя на замерлому полі, —
Поведи нас до кращої долі.

О прийди ж, і тебе ми посадим на трон;
Твоя воля нам буде найвищий закон;
Ми тебе приберем у препишні шати
Й будем гімни подячні співати.

І прийшла ти… А як ми тебе прийняли?
Замість трону, на смітник тебе зволікли,
Замість шат дорогих, оплюванням покрили
І твій дух у крові потопили.

О свободо! в ім’я найсвятіше твоє
В серці вбили ми все, що найкращого є,
І в нестямі звертаєм до тебе, богине,
Тільки дике рикання звірине.
2.1K views18:30
Відкрити / Коментувати
2021-01-29 12:00:05 Юрій Андрухович

Її пальтечко радісне й червоне.
Вона так добре знає шлях додому,
що в надвечір’ї, сніжному й блідому,
біжить мені назустріч.

Перепони

минають нас, лише гойдлива гілка
зітхне ламкою тінню під ногами
й затихне, мов пробачення негайне…

З ім’ям її римуються «сопілка»
і «свічечка» — мов геральдичні знаки.
І стільки того світу по дорозі
розсипано й забуто на морозі,
аж солодко торкнути і впізнати:

пробитий м’яч, і слід санчат, і мідь
замерзлого листка, й перо пташине,
що невагомо послане з вершини,
з-поміж густих і гострих верховіть,

і це смеркання — лагідне й глибоке…
Вона біжить, і їй чотири роки.
І я услід їй тягнуся рукою,
і чим я заслоню, і як загою?..
2.2K views09:00
Відкрити / Коментувати
2021-01-25 17:00:04 Ліна Костенко

Готичні смереки над банями буків,
гаркаві громи над країною крон.
Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,
і сплю, прочитавши собі Оріон.

А вранці повстану. Обуренням серця,
веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцо
і рух засміється над скрипом гальма.

Обридли відьомскі шабаші фікцій
і ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віці
забитись в печеру і няньчить вогонь.

Свободи предтеча —
розхристана втеча
з мурованих дум
у мандруючий дим.
Дзвенить ручаїв стрімголова малеча
блакитною кров’ю камінних глибин.

Світанки мої у смарагдовій ворсі
над кумканням всіх ропухатих дрібниць —
готика самотності,
готика суворості,
рубінові розсипища суниць…

Отут я стою під замисленим небом
на чорних вітрах світових веремій,
і в сутичці вічній святого з ганебним
світлішає розум зацькований мій.

Болять дисонанси. Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.
Будую мовчання, як зал філармонії.
Колонний
безсонний
смерековий зал.
2.2K views14:00
Відкрити / Коментувати