*** востаннє на шкільне подвір’я вісім років тому несла троянд | Vitaliia

***
востаннє на шкільне подвір’я вісім років тому несла троянди,
спеціально для ностальгії шукала вдома фото і банти,
а сьогодні в думках сиджу вся ще від ранку, а чи з обіду:
я про тих думаю, хто пішов до школи, і про тих, хто, на жаль вже не піде.

пам’ятаю, як мірялись зростом, і від згадки повиступали си́роти,
я про тих думаю, хто виріс за літо, і про тих, хто вже ніколи й не виросте.
ще пригадую наші розмови: хто де їздив і хто став сильнішим,
я про тих думаю, хто склав твір про літо, і про тих, хто вже й не напише.

на перше вересня мамі на вушко тихо бідкалась: “Гудуть, як бджоли”.
я про тих думаю, хто пішов до школи, і про тих, хто вже й не має школи.
але, бачте, перший дзвоник продзвенів нині не для видовища,
попри страх і звуки сирени діти вчитимуться навіть у сховищах.

бо ті, хто сьогодні навчається, після того, як ми переможем,
відбудовуватимуть самі Україну і за тих, хто, на жаль, вже не зможе.