— То що, в тебе тепер буде приватна німфа? — Ден пограв бровами, коли я став біля них з Семом і видихнув дим кудись вниз в нічне сонне місто.
— Схоже на те, — без особливого ентузіазму сказав я.
— Вічно ти такий серйозний. Давай, збодрись, — Сем хлопнув мене по плечу. — Приватна німфа — це ж круто, хіба ні? Я теж таке хочу… Чур в наступному колі з тимчасовим я теж замовлю собі німфу!
— Дістань мобільний і замов хоч зараз, — я знизав плечима, зробивши чергову затяжку.
***
— Так, напевно вже час закінчувати й по домівках.
— Що за непристойні пропозиції... Та і я ще навіть німфу не викликав, — Сем подивився на мене і спочатку насупився, а потім засміявся. — Ладно, бачу, що ти не в гуморі, Яр...
— Та ні, він просто хоче виспатись перед приходом дівчиська... — підливав олії у вогонь Ден.
— Щоб вона як тільки побачила його, впала йому в обійми? — перепитав його Сем.
— Думаю, щоб впала в ноги, — філософськи відповів той.
— А, стала на коліна й...
— Валіть звідси!... — перебивперебив я їхню бесіду.
Читати тут
