..Зазбиралось на дощ, а пиздячити ще далеченько. І дорога уби | Записки пасквілянта

..Зазбиралось на дощ, а пиздячити ще далеченько.
І дорога убита, неначе дорога АТО.
На узбіччі стоїть голосує попутніх Шевченко.
Я спиняю і він підсідає до мене в авто.

Я газую на схід, де стирчать із землі терикони,
і на землю мою своїм лаптєм ступив підарас.
Всі одвічні боги пропили свої древні ікони,
але поряд сидить і сміється крізь вуса Тарас.

Каже: хлопче, жени! Хай вітри тобі дують у спину.
Хай тебе не бере ні вогонь, ні земля, ні вода.
Поквитайся за нас, за нещасну мою Катерину.
Ось тримай-но ножа – це тобі передав Галайда.

Ці плюгаві мерці, ця кацапська навала пихата
нападає вночі і заходить завжди зі спини.
Ще вишневий садок. Ще пасуться маленькі ягнята.
Але ниньки із них виростають одні барани...

...Він ще довго отак матюкався, сміявся і плакав,
потім десь за Дніпром утомився і тихо заснув.
Мабуть, снилось йому, що вернулися знов гайдамаки,
посвятили ножі і пішли на останню війну.

Олексій БИК