'Шумовиння днів' Борис Віан Авторка відгуку: Здена Бобош 'в | 📚ВРАЖЕННЯ UA
"Шумовиння днів" Борис Віан
Авторка відгуку: Здена Бобош
"все інше має зникнути, бо воно негарне"
Розкішний, розкішний Віан!
Знайомство з цим французьким сюрреалістом у мене відбулося ще кілька років тому через роман "Серцедер", який подер мені серце. А тепер ще один химерний, гротескний, абсурдний, страшний і прекрасний шедевр письменника додер його кінцево. "Шумовиння днів" - це зашморг. Зашморг, який спочатку видає себе за щось незагрозливе: легку атласну стрічку навколо шиї, або ж знайомі лагідні пальці, що пестять її, а потім поволі починають душити. Не зчуєшся, як тобі вже катастрофічно не вистачає повітря, але пізно. Прийдеться змиритися з ентропією, бо підкоряючись другому закону термодинаміки, усе впорядковане та красиве в романі поступово перетворюється у потворний безлад і виходить з-під контролю. Та і світ, збудований методом магічного реалізму і сюрреалізму, безперечно буде деформуватися. Але не так, як уявляється на перший погляд.
"Ця розповідь абсолютно правдива, бо вигадана від початку й до кінця" - таке парадоксальне попередження автора у передмові відразу налаштовує сумніватися у серйозності написаного. Невимушена гра незвичними сенсами та фізичними законами - норма для Віана. Це світ, де шкіра на взутті може сама відрости, якщо полити її концентрованими добривами; так само за ніч може знову відрости розбита шибка вікна. Світ, в якому аби потрапити зайцем на лекцію Сартра, де "чимало слухачів непритомніло внаслідок внутрішньоматкового збудження", потенційні відвідувачі без перепусток виряджаються у катафалки і прикидаються небіжчиками. Світ, де існує робота вирощування з насіння цівок для рушниць методом вигрівання землі, де вони посіяні, теплом власного тіла. Чого вартий тільки винахід "піаноктейль" - симбіоз фортепіано і апарату для коктейлів, коли від награної музики на клавішах залежить, який напій створюється всередині інструменту. Абсурд деяких ситуацій, порівнянь і винаходів просто кип'ятить уяву. Але це тільки відповідь письменника на абсурд кожнодення, у якому живе індивідуум, що намагається вибудувати власне щастя у абсолютно не придатному для цього місці. Тому смішне тут водночас є страшним, а грайлива іронія - серйозною реакцією, що виливається у фантастичні перебільшення, персоніфікацію неживого чи абстрактного, алогізм та чудернацькість.
Поетичність мови і соковиті метафори автора дивують своєю сміливою образністю, а сюжет тут настільки простий, що абсолютно відступає на задній план (що також є черговою відмовою письменника від канонів), поступаючись місцем суцільній естетиці у всьому - і у самій мові у тому числі. Не дивлячись на фінал - "Шумовиння днів" - це одна із найсвітліших і найбожевільніших речей, яка може з вами трапитися. Бо це не тільки красиво, але ще і допомагає усвідомити, що будь-яке особисте щастя ефемерне, але усяка ефемерність не менш реальна, як і приземлена об'єктивна дійсність.
Тому береш, відкриваєш це якісне приємне видання - і просто п'єш розкішний текст одного з найхимерніших модерністів двадцятого століття, з тривогою сподіваючись, що він ніколи не закінчиться. Проте навіть коли він закінчується - відчуваєш у легенях гвоздики, орхідеї, троянди, бузок - і починаєш врешті дихати.
