Археолог, котру не зламали удари долі! Наталія Полонська-Вас | Видатні українці
Археолог, котру не зламали удари долі!
Наталія Полонська-Василенко плекала любов до історії з дитинства. Захоплення батька військовою історією суттєво вплинуло на доньку. Вона успішно закінчила жіночу Фундуклеївську гімназію й певний час займалася вчителюванням, виховательською справою, а також викладала в училищі сліпих. Згодом Наталія вступила на історико-філологічне Київське відділення Вищих жіночих курсів. На Вищих жіночих курсах Наталія Полонська захопилася археологією. Це стало початком відліку її наукової діяльності.
Після закінчення курсів Полонська почала займатися викладацькою діяльністю, читаючи лекції в кількох приватних гімназіях, а також взяла участь у розкопках (Білгородка, Київська область) разом із українським археологом Вікентієм Хвойкою. 1916 року стала першою жінкою приват-доцентом з історії в Київському університеті.
У 1918 році в Києві, у короткий період УНР, Полонська заснувала й відкрила Археологічний інститут. Однак більшовики закрили інститут уже в 1920 році. Деякий час інститут ще працював на громадських засадах і був остаточно закритий через сім років. Згодом Наталія знову зазнала тиску з боку більшовиків. Восени 1923 року арештували її чоловіка, звинувативши в керівництві міфічною контрреволюційною організацією. Полонська зробила для чоловіка майже неможливе – домоглася його звільнення та амністії через півтора року.
Пізніше Наталія читала лекції, працювала в наукових комісіях, намагалася зосередитися на пошуках. А в 30-х роках життя звалило на неї суцільні жахіття: цькування, чистки, звільнення, голод, хвороби, нестатки, і врешті – смерть чоловіка, який був найближчим другом й однодумцем.
У 1940 році Полонська захистила докторську дисертацію. Викладала на історичному факультеті Київського державного університету. Під час німецької окупації Києва Полонська-Василенко разом із колегами виїхала спершу до Львова, потім до Чехословаччини , а згодом прийняла рішення про остаточну еміграцію в Європу, де на початку 60-х років завершила свою безпрецедентну працю “Історія України”, яка охоплює період від найдавніших часів до 1921 року.
Згодом у Мюнхені, 1969 року, з-під пера українки вийшла книга “Видатні жінки України” - данина непересічним представницям жіноцтва від часів княжої доби.
Пам'ятаймо!
