Шо, так Важко? 🤘🇺🇦

2021-10-01 14:30:29 Хеві-метал, малолєтки!

Альбом від поважного чолов'яги що є серед засновників жанру й всього хеві-метал двіжу.
Та й Тім "Ріппер" Оуенс знов при темі зі своїм вокалом.

SERMONS OF THE SINNER Відкрити / Коментувати

2021-09-30 13:13:59 Why So Heavy? pinned a photo Відкрити / Коментувати

2021-09-30 12:59:00 Інфа комплітлі анрілейтед до тематики каналу.

Дорогі м'ясоїдки та м'ясоїди.
З 1 по 3 жовтня у Львові пройде фестиваль смачної жрачки та зайвих калорій Street Food So Good. Буду там допомагати грилювати й смажити разом з брендом #ЦеМясо.

Розмінюватись на картопельки й салатики не будемо, суто м'ясо, ребра, ковбаски й всяка добра жирнота. А ще будуть штуки яких ні у кого не буде. Завітайте.

Подія ФБ Подія Інста Локація Відкрити / Коментувати

2021-09-30 09:56:01 ILLT Відкрити / Коментувати

2021-09-30 09:55:13 Якість та професіоналізм.

Нещодавно світ нарешті побачив альбом синглами якого я перебивався літом. Дуже добре заходило й поміщалось де треба, десь проміжках між релізами щоп'ятниці та стагнацією над всім тим, бо не мав (і не маю) адекватної кількості часу на музику.

Історія про те як один хороший норвезький хлопець, знаний композитор музичних супроводів до фільмів Рой Вестад, почавши свою професійну кар'єру ще у 2008 році й вже не раз і не два отримавши нагороди за свою роботу, дотепер чи то приховував сутність, чи то все збирався та відкладав на потім. Й з усім тим Рой зібрав волю та натхнення в кулак викував надзвичайно якісний та потужний метал. Ставши чітко по середині трикутника, ідеально рівновіддалено від кутів треш, блек та мело-дет, зробив та оформив результат у вигляді проєкту ILLT.

Рой, очевидно, людина що добре розуміє ціну професіоналізму та якості що з собою він несе. Тому на його дебюті «Urhat» грають люди з Megadeth, Soilwork, Chrome Division та Nile. Мікс до купочки зібрав Курт Баллу (Converge) а мастерив Греммі-носець Алан Дюше.

BANDCAMP | YOUTUBE | ІНШІ СТРІМИ Відкрити / Коментувати

2021-09-29 16:38:15 Репнуло й рвануло Відкрити / Коментувати

2021-09-28 18:57:55 Тяжіння. Маю на увазі не емоцію. Не те що є підсумком емпатії та/чи узагальненням хороших почуттів. Маю сказати та написати про протилежне. Тяжіння це про повільне, важке, безнадійне, темне, з максимальним значенням щільності по всіх справжніх і не справжніх шкалах щільності. LLNN сповідують (сповідували, й, маю надію, надалі будуть) надважке гарчання гітар, повільні ритми, змальовуючи таким чином дистопічну картину занепаду та безнадії.

Постапокаліптичне. Присвоївши звучанню клавіш та фоновому супроводу (не певен чи актуально до цього казати 'синтезатори') значення подекуди майже на рівні з гарчанням гітар, атмосферу вдалося возвести на п'єдистал домінанти та гніту.

Продовживши з 'Unmaker' життя тому ж самому настрою що був три роки тому на платівці 'Deads', сини Данії, що славиться жирними свинями, каверн-кором та багато ще чим, певно не зовсім намірено, можливо не повною мірою, проте осягаючи частково, наробили те що може супроводжувати своїм звуком найгірших з антигероїв фантастичних горрорів або ті тіні що можуть наснитись та подарувати холодний піт.

Справжній саундтрек до кінця нескінченності та простору.

ХОЧЕШ РИЗИКНУТИ? Відкрити / Коментувати

2021-09-26 16:20:21 До вашої уваги, якщо не найважчий, то ймовірно, один з найважчих релізів року, що минає.

Передозування болем гарантоване. Кожна нота віддає мороком мучеництва через позбавлення обличчя, де все тоне в огиді гниття. Здається, що це дійсно офіційний музичний супровід до знаходження у лімбі. Точніше, мабуть, переходу з лімба до натурального пекла. Можливо наживо.

Наче концентрованим холодом пройшли по обличчю, стерши його насмерть. Нестримна лавина рифів під темним небом інтерлюдій — саме так можна описати новий однойменний реліз гурту Defacement.

Ці моторошні інтерлюдії не дають передихнути між нескінченно щільним потоком ідеальної суміші дез та блек металу. Разом з тим, стіна звуку абсолютно приємна та мелодійна наскільки може бути мелодійною потік моторошних, абсолютно не солоденьких рифів.

Попередній, тобто дебютний альбом мав більш відсторонений концепт, та меншу щільність. Зараз скажені нідерландські ліванці зірвалися з усіх ланцюгів, що ними були прикуті до земного. Тотально підземний (позаземний?) метал для трощення макітри, щоб прилипла до потилиці.

ОПИНИТИСЯ ПІД ЛАВИНОЮ РИФІВ ТА ПРИЛИПНУТИ ДО ПОТИЛИЦІ Відкрити / Коментувати

2021-09-23 16:20:00 Упередженість доводить до абсурду. От буває, шо ти впевнений, шо не зможеш їсти веганську їжу, а її смачно приготують, і твій раціон розширюється, але про внутрішнього пращура не забуваєш, і від стейків чи бургерів відмовлятись не збираєшся.

Складається враження, що до українських гуртів також є упередження. Типу, наслухались гурту *вставте назву*, і намагаються бути ними, їхньою локальною копією. Деякі так і роблять, свідомо чи несвідомо. Та до більшості є лише нічим невиправдане снобське упередження, що виникає навіть без прослуховування. І я один з таких снобів, не кривитиму душею.

Тож коли сідаєш без зайвих думок та жодних очікувань послухати новий реліз українського гурту — це невимовний досвід, який трощить макітру твого его, снобізму, внутрішнього покруча тощо.

Дебюту одеситів Amber Platypus довелось чекати 5 років від їхньої появи. Кішки, дивнощі колишніх учасників, 9-годинні подорожі на роботу та інший безперервний стронгінг посприяли тому, щоб альбом “Bad Trip — Still a Trip” наситився купою енергій, настоявся та став смачним жирним борщиком для вух. Не без присмаку соковитих драгонфлаїв та доба замість сибірі, звісно ж.

Коли уважно слухаєш — можна заплутатися у ріфнях, бо стежина, що її творять інструментальні композиції зовсім не рівна, має глухі кути, чиї стіни мацаєш, а рука провалюється у щільне павутиння сотень піхв, тебе затягує у соковиті рідини, та насправді тебе вже перетравлює Щось, готове прийняти твою форму та образ, та стати тобою щойно закінчиться останній трек.

ПРОВАЛИТИСЬ У ПАВУТИННЯ СОТЕНЬ ПІХВ ТА ЗЛОВИТИ СВІЙ БЕД ТРІП Відкрити / Коментувати

2021-09-18 13:49:03 Прокидаєшся в темряві ночі, весь холодний, але наче щойно з пекла. П’єш водичку, а перед очима не можуть замовкнути образи. Вони вже не такі, як були кілька хвилин тому, вже майже забув їх, проте відчуття первісного жаху не залишає тебе.

Чи ти пізнав те, що не варто було пізнати, і невідомі сили карають тебе? Чи ти просто надивився фільмів Карпентера, Фульчі та десятків тих, хто створює власне візуальне Знання?

А можливо ти просто на повторі слухав коротеньку, проте вкрай насичену дискографію норвежців Issolei.

Не те щоб їхня музика була відкриттям чи одкровенням, проте за спиною творця відчутна присутність Тих, Що Знання Дарують. Він вже явно не один, і їх вже точно не осягнути. І невідомо, що він простягає та кладе на плече бідолашному, що змушений творити.

Сказати, що атмосфера первісного жаху присутня в музиці — не сказати нічого. Це той блекметал, що вводить у транс не масивною стіною звуку, а дивною легкістю та дисонансами, що притаманні музиці Еріха Цанна.

Інформації про цих (чи цього) покручів напрочуд мало, та впевнено можна заявити, що Знання сюрреалізму та абстрактних форм їм не займати. А химерного божевілля додає якийсь дивний струнний інструмент. Можливо саме той, що приспав Сліпого Божевільного.

ПРОБУДИТИСЯ ВІД ЖАХІВ РАЗОМ ЗІ СЛІПИМ Відкрити / Коментувати