Смерть в бою треба заслужити Ловіть порцію нічних роздумів. Т | WikipedUa

Смерть в бою треба заслужити

Ловіть порцію нічних роздумів. Так сталось, що я від початку нового етапу війноньки попав до служби забезпечення. Відповідаю за склади, веду облік, виписую рапорти — одним словом, займаюсь паперовою волокітою й "тримаю тил".
Це разюче відрізняється від моїх довоєнних уявлень про свою роль на війні. Звісно, я відкидав всілякі ілюзії про "ССО-єбать", та все ж розраховував на рівних з хлопцями вбивати орків на передку. Разом з ними рити окопи, ховатись від арти, йти у наступ чи відступати. З цим розрахунком проходив підготовку в УкрЛегіоні.

І от від початку активних дій вирував дисонанс.
З одного боку — мене переконливо переконали, що мої мізки потрібні у штабі, що я роблю неймовірно багато корисного. Тими мізками я то прийняв.
З іншого — серце, наскрізь просочене мотивами епічних пісень та спогадами Дегреля, Гюнтера, Героїв Широкинської операції. Не раз це серце хотіло опинитись на місці таких же юних Аксьона та Хоми, які героїчно загинули в бою та здобули безсмертя у пам'яті нащадків.
Або навіть коли й не загинути, то жити у Боротьбі. Ну, ви знаєте: "Автоматы, землянки, окопы Или тундра, тайга и олени". Життя у безперервному поході та щосекундній небезпеці, якої так потребує молода кров, хай тіло й звикле до розкоші деградуючої цивілізації.

І от до яких висновків я дійшов.

1. Війна — це привілея. Так завжди повторює Собер, ці слова назавжди в'їлись мені у мозок. Цю привілею ще треба заслужити. Не достатньо мати мотивацію та Ідею, потрібно підкріплювати її Чином. А коли ти не на "нулі", то маєш робити роботу в тилу настільки якісно, наскільки це можливо.

2. Смерть в бою — це привілея. Але важливо, що я кажу за смерть героїчну, смерть змістовну. Деймос та Шкіпер не побоялись вийти проти танку. Аксьон та Хома своєю жертвою врятували побратимів. Аби вразити величного Крука, на нього в полювання пустились Вершники грому — арта. Вони загинули, як герої, їх будуть пам'ятати у віках.
Якщо ж лізеш поперед батька в пекло, то гинеш дурно: або від уламків снаряду, або від "дружнього вогню". Героїчну же смерть у бою — привілея обраних, яким саме Провидіння вказало цей шлях.

Друзі, які зараз на "нулі", кажуть, що цієї війноньки вистачить на всіх. Тому якщо когось гложать схожі думки, пораджу відкинути їх та добре робити свою справу. У цей історичний час кожен там, де має бути.