#файно_є
Віктор Гюго «Людина, яка сміється»
Я наполягаю на тому, що це: історична сатира.
Головного героя в дитинстві торговці дітьми зробили виродком на втіху публіці. Тепер хлопець постійно усміхався.
Цей роман філософський, попри присутність любовних ліній. Віктор Гюго ставить вічні питання, такі як:
· Зовнішня потворність людини та її внутрішня (душевна) краса – чи можливе їх гармонійне існування?
· Протистояння добра і зла
· Скільки бід і трагедій, втрат і нещасть може витримати людська душа і багато іншого.
Герой із вадою зовнішності – не просто кохає, але і його кохають. І попри ці недоліки, автор нам показує, що за його «усмішкою» - та ж сама людина, що і ми з вами. Вона також може піддаватися спокусам життя і робити правильні / неправильні вибори.
А що буде, якщо потвора стане багатим і матиме титул? Як його сприймуть серед знаті й чи він забуде своє коріння?
Мова Гюго дещо складна. Та варто прочитати хоча б один монолог, розумієш, що саме це дає розкрити глибину почуттів героїв.
