Потап і ко вважають, що відкрили для себе і тепер посвятять інших в українську фольклорну традицію. У процесі повторюється вигук: "МАМО, МОЗГИ!". То у мене таке враження, що це про те, як "мозги" починають витікати.
1. Троє дядьків під сорок. Гаразд, мужчин. Басами. Просять маму кудись їх відпустити. Це якийсь психоаналітичний випадок?
2. Ну, знаєте, ці фольклорні мотиви розпиття
"Крісталу", родинно-обрядове:
"прогуляю всі бабоси в нолік" і щось таке чисто веснянкове, як
"відпусти нас на паті", де ми
"будем рухати баді". Чи не уся творчість Потапа - це набір слів, а коли дійшло до пісень українською - то це набір з двох мов вперемішку. Причому мовний комплекс той же, що й у Лободи: буцімто українська сама по собі недостатня і її треба розбавляти англо-зумерською лексикою. Недостатнє тут тільки бажання декого заглиблюватися у матеріал
