"Внутрі стіхі і морє". Вірші і вода. Багато води. Не бачу приводів не довіряти цьому твердженню. Отже, мальчікі умірают
"послє прізива в армію". Але у армії не мальчіками єдіними. І якщо такі хрупкіє мальчікі, то як дають собі ради дєвачкі, які умірают від фрази
"но ти же сільная"?
Ми всє умрьом, не інакше.
Ну гаразд, авторка просто живе у своєму власному світочку. Де дєвачкі умірают в
"нових вазонах, куплєнних вмєста живих цвєтов" (і при цьому ще
"нєжна абняв ката", щоб було драматичніше). Дєвачкі. В вазонах. Умірают. Ну припустімо. Авторці вже навіть написали у коментарях, що вазони, взагалі-то, теж живі. Але у інфантильній реальності здитинілих "взрослих", які не можуть без платьіца і танчікафф, апріорі не може бути нічого живого. Навіть вазонів. Што мєртво, умєрєть нє может.
