Якась удівітєльная книжка. Все таке однотипне - видно, як у людей закінчуються ідєї для пропаганди. Натикали зет у вірші - єдиний расцвєт крєатіва, на який тут можна було розраховувати. Мільйонадцять разів повторили, що
"ані - русскіє", що вже виглядає, як криза ідентичності. Сказали
"спасіба" своїм
"непацифістам", що виглядає, як еволюція езопової мови. І, тут моє улюблене: нездатність домовитися, то все-таки
"євро-жуть" чи щось утопічне, майже за Гакслі:
"жизнь, как в Європє, трудіцца нє нада, пєй, вєсєлісь і пляши".
