Пам‘ятаєте своє відчуття, коли ну вже майже вийшло досягнути т | Янович

Пам‘ятаєте своє відчуття, коли ну вже майже вийшло досягнути того, про що так мріяв, але лишилося зовсім трішки?

Коли на автоматі робиш все, що робив до цього і це давало результат, але тепер чомусь на це варто витратити більше сил? Коли прямо трусить, бо ціль так близько? Коли десь всередині ти розумієш, що все буде гаразд і все вийде, але терпіння майже не лишилось.

Щось схоже переживає зараз Інтер. Чемпіонство нікуди не дінеться, очевидно. Але ж потрібно ніби дограти до формального оформлення цього клятого і такого бажаного титулу. І відчуття наближення бажаного не завжди позитивно впливає на команду.

⁃ В останніх п‘яти матчах Інтера ні разу не пробито ТБ 2.5. Матчі стають менш видовищними і більш тягомотними.
⁃ Навіть коли щось створюється (як сьогодні з Кротоне), то лишається люфт на провтик. Як сьогодні було вкінці з моментом Сімі.
⁃ По очікуваним очкам Інтер був на шість очок попереду від найближчого переслідувача всередині березня, зараз лише на очко. Це колосально багато для такого проміжку. Видно, що команда вичавлює із себе останні соки.

До чого це все? До того, що перестаньте називати вимучені перемоги «чемпіонськими». У хлопців стан передтріумфального спермотоксикозу. І, як на мене, це прекрасно. Навіть заздрю трішки.