Сьогодні я згадую очі. Очі людей, які я бачила рівно рік тому | Наталія Яремчук

Сьогодні я згадую очі.
Очі людей, які я бачила рівно рік тому.
Зі сльозами, розпачем, страхом, відчаєм і неприхованою любов‘ю.
Це були очі, які прощалися.
Назавжди.
Зі мною, зі своїми дітьми, зі своїми батьками і друзями, з Україною.
Саме тому, що тоді так здавалося, що це буде назавжди, і була ця любов.
Як останній раз — всесвітня і неприхована.

Сьогодні я теж бачу очі.
З вірою, надією, жагою до найскорішої перемоги, з люттю і злістю, із сумом за загиблими.
Бо саме з любові виросла ось та гідність, ось той опір, ось та загальна нескінченна молитва і ось та конструктивна лють.
Виросла та несамовита і усвідомлена праця кожного українця задля перемоги.

Бо те, що виростає з любові, викоренити неможливо.
Адже Бог є любов.
Люблю, Вас, українці!
Люблю, Вас, люди!
Бо тільки люди вміють любити.
Нелюди приречені.
Вони пришли нас знищити, а знищили себе.
Аутоліз нелюдей. Аутоліз росіян. Саморозчинення мертвих клітин планети Земля.
Переможемо!
Слава Україні!

https://t.me/Yarem_chuk