Уявіть собі, це перший політичний сезон, коли влітку експерти | політ технолога ✙
Уявіть собі, це перший політичний сезон, коли влітку експерти не розповідають про те що восени будуть масові протести українців через незгоду з соціально-економічним становищем і через тарифи. Хоча, очевидно, цього року і становище, і тарифи як ніколи будуть кусючими. Втім, розповіді про соціальний протест як ніколи розвіялись. І тут як ніколи хороша причина тицьнути в те, наскільки це був заїзжений і переоцінений засіб політичної мобілізації, який тягали усі кому погано спалося.
В чому причина? Ці розповіді про похитати ситуацію через високі тарифи були найменш придатним із популярних інструментів політичного дискурсу. Їх ліпили скрізь, тицяли кожній владі з причинами і без, ввижаючи примітивне марево соціальної теми як ключової для зміни влади. Чомусь усім здавалося що це ах як дієво, адже ніби так і ставалося історично (а насправді ні). Історії про те що «дістало погано жити» стають причинами революцій варто віднести до глибокого минулого, коли робочий день був 12-16 годин, а питання про придбання власного житла більшістю містян було ілюзією.
Такі ідейки носились стурбованою більшістю як невід’ємний ідеологічний наслідок дискурсу народництва - ось, мовляв, якщо не стане легше жити то як вийдемо, ух! А причина то проста. Значна частина політичних сил не задумувалися над реальними унікальними мобілізаційними інструментами - виринало те, що здавалося усім добре працює. В кращому разі партії позиціонували себе як ідеологічні, але і це по суті лише відмова від постійних пошуків і рефлексій про відмінні інструменти політичних комунікацій на користь «бля ну це ж ніби в усіх є і в усіх працює». В підсумку в українському розрізі ідеологічність завжди виглядала або як невдалий косплей відірваних реалій, запозичених із модного Заходу - в Люксембурзі жити добре, бо у них ліберали чи християнські демократи, а у Швеції соціалісти, ото всім так добре), або якоюсь бездумною єрессю яка збудована на силі минулих авторитетів і закликає до тонельного мислення. Ось вдів ти на себе цю ідеологію, і ні слово «хуй» сказати, ні пива на лавці випити, неси гордо і помри заради речей які невідомо навіщо тобі потрібні, а у результаті - через кілька місяців сам з такої ж структури втечеш.
Зараз із креативним наповненням політики стається ще більша криза. Політичні реалії, можливе усунення олігархів від політичної боротьби до прямих договорів з ОП і розвал укр телебачення як політінструменту роблять комунікацію ще складнішою. У підсумку, подрібнення великих медіапузирів на маленькі буде неодмінно вести до кризи сенсів - нестача спеціалістів у цій справі відчувається вже зараз. І я не про високі сенси «жити як в Сінгапурі, по законам Хюгге і в стилі Монако», а про конкретні інструменти політичної мобілізації. Те, що наливали нашому виборцю в його політичну тарілку було неїстівним ще до війни, а зараз політична столовка буде ще більш вимоглива до кухарів, яких в реалі немає.
Першим елементом повоєнної політичної відбудови буде створення заводу із виробництва політичних дискурсів. Замість прокату сталі - прокат меседжів. Стоїть собі політконсультант, смисловик чи інша скотина з обпаленим таблом в комбінезоні біля доменної печі і кочегарить наративи, аби закрити норму. І платити будуть не в доларах, а трудоднями. За тиждень такий завод зможе виплавити 200-300 ідеологій, більше 1000 політичних програм. За рік може бути закуплено станки для виробництва власних філософських шкіл, а там - вихід на транснаціональні корпорації, розробка палива для ідеологічних реакторів глобального значення. Замість військової мобілізації буде необхідна політична, тож поряд з військовими комісаріатами в кожній області відкриють політкомати, і щовесни та щоосені будуть вербувати молодих на промивку голови дискурсами.
А усім хто каже що треба не пиздіти, а йти на справжні заводи і кочегарити, я скажу: не пиздіть, а йдіть на заводи і кочегарте.
