Мій колега слушно зауважив про ще одну спробу «ескалації зарад | політ технолога ✙
Мій колега слушно зауважив про ще одну спробу «ескалації заради деескалації».
Хотілося б його доповнити. Перш за все, стає очевидним: Росія повністю себе дискредитувала в питаннях конвенційних методів війни. Призначення (майбутнє) цілого генерала на посаду командувача операцією по допомозі Україні вже є частковим визнанням того, що США бере участь у цій війні.
Навіть є певні аналогії. Свого часу в США вже була подібна консультативна місія – U.S. Military Assistance Command, Vietnam (MACV). Але наш приклад буде приємнішим.
Призначення не означає, що американці будуть тут воювати. Але це означає, що вони будуть приймати участь у плануванні військових операцій та вирішувати логістичні завдання безпосередньо в кооперації з ЗСУ, без будь-яких бюрократичних гальм.
Це також є ескалацією. В росіян нема іншого виходу, як бряцати ядерною зброєю, хоча вже стає зрозумілим – в разі чого, в цій війні нанесення превентивних ядерних ударів можливе. Особливо з боку Великобританії. Про що, до речі, нещодавно заявляла майбутня премьер-міністерка Британії Трасс.
Росіянам мало що залишилось насправді. Їм треба оголошувати мобілізацію зараз, щоб хоч якось наздогнати втрачені темпи війни. Коли українська армія проводить хвилю за хвилею мобілізаційні дії, створюючи бригади за бригадами. Ті навчаються на полігонах Європи та поступово озброюються та оснащуються – наприклад, мій товариш у ЗСУ отримав від Британії шолом PAGST та плити, котрі були виготовлені в липні цього року. Це говорить про те, що військова машина працює виключно на оснащення ЗСУ.
Приблизно до своїх максимальних параметрів українська армія зможе вийти приблизно на зиму 22/23 року. Коли повністю відмобілізована армія пройде навчання на європейських полігонах, пройде злагодження та отримає відповідну амуніцію. А чи зможе вийти хоча б на довоєнні параметри російська армія? На мою думку – ні.
Якщо припустити, що за таких умов, генеральний (підкреслюю) контрнаступ ЗСУ відбудеться навесні наступного року, то мобілізація ЗС РФ дійсно зможе зробити суттєві перешкоди для наступу. Насичення частин, котрі понесли втрати, а також створення нових. До речі, збільшення штатної чисельності військ говорить про це.
Однак дії російської влади загалом, особливо в середині країни, говорять про інше. Вона максимально дистанціюється від можливої мобілізації. І включення механізму «я дурак, стріляти буду» говорить якраз про бажання заключити хоч якісь домовленості. І це не дивно. Росіяни з травня просять про перемовини щодо закінчення війни, але Київ відмовляє.
Розміщення ядерних бомб та носіїв в Білорусі та Криму – це гра з невідомою сумою. З одного боку ти намагаєшся вийти на деескалацію. З іншого – споглядаючи конвенційну дисфункцію твоїх військ, з‘являється дуже багато зацікавлених в тому, щоб використати ці погрози як «казус беллі» для можливої інтервенції та розширення війни.
Подивимось, як воно буде: одне ясно точно. Західні країни за ці півроку війни пройшли шлях від «може, домовимось» до «потрібен розпад Росії». До цього дійшли не всі, але дії говорять краще за слова. Залишилось тільки довести деколонізацію до кінця.
