Україні 30: День ідентичності, або день Інформаційної незалежн | Flow | Юра Гнатюк

Україні 30: День ідентичності, або день Інформаційної незалежності

Загалом в цей день звучать дуже багато пафосних слів: люди постять фото у вишиванках та з прапорами, згадують історію, говорять про поразки та перемоги, ну і мріють про щасливе майбутнє для своєї країни та своїх дітей.

Я теж зазвичай так роблю і про подібне пишу. Однак цього року, користуючись нагодою ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, я б хотів поговорити про річ, без якої, як на мене, сама незалежність до кінця не є можливою, про — нашу ідентичність.

Давайте спробуємо статистично проаналізувати і змоделювати портрет середньостатичного українця, щоб постаратись зрозуміти, якою ж на 30-му році незалежності України є його ідентичність?

Спробую припустити: на словах та на фото, особливо в цей день, — ідентичність українська та проєвропейська за цінностями. На діях же — здебільшого ідентичність радянська, а точніше можна сказати — пострадянська.

Зайдіть в TOP-100 Ukraine в Apple Music, в YouTube Trends, подивіться топ пошукових запитів українців в Google за останні роки. Ну або ж прислухайтесь до музики в сторіс ваших друзів та дітей — ви помітите наскільки багато там «моргенштернів» і добре зрозумієте, про що я.

Тільки дуже прошу не зводити ці слова до дискусії про українську мову. Мова в цьому випадку не стільки причина, скільки наслідок. Справжня суть тут у спільному ментальному та інформаційному просторі, і він для багатьох із нас досі залишився пострадянським.

У такому випадку, по суті, досить логічними є усі наслідки такого вибору: деякі українські гурти, блогери, ютубери, режисери і бізнес продовжують орієнтуватися на СНДшний ринок.

Тільки-от питання: навіщо?

Ну окей, вищеперераховані «професії» скажуть: «just a business». А як щодо усіх інших людей, які споживають ці продукти?

Зрозумійте мене правильно, я не з тих людей, які хочуть вдавати, що у нас з Росією немає нічого спільного. Так думати занадто романтично та наївно. Як мінімум, є спільний період в складі Радянського Союзу (і немає різниці насильно це було чи добровільно), який сильно дається взнаки й досі. А патерни типового совкового мислення відчуваються навіть у «покоління Z». Тобто навіть у тих людей, які народились уже в незалежній Україні. ​​Homo Sovieticus не вимирає, а адаптується під сучасні реалії.

Втім навіть, якщо припустити, що в період спільної історії були створені деякі хороші речі, то все одно час невпинно рухається вперед. Після Криму, Донбасу та Війни, станом на 2021 рік, час та досвід абсолютно чітко дає зрозуміти: модель радянської ідентичності, цінностей та сенсів — не працює. А сучасна модель Росії, яку вона силоміць та справжньою війною нав’язує Україні, — це просто ще гірша модернізована модель «ідентичності тюрми народів».

Для багатьох Українців 2014 рік став катарсисом. Чимало людей у той час вперше почали задумуватись про справжню відмінність між українцями і росіянами. До того часу протягом всіх років незалежності (і без різниці Львів це чи Одеса) більшість в один голос співала пісню Бумбокса і Басти «здесь даже солнце не видно, и все равно кто решает Москва или Киев». І так, все-таки більшості було все одно.

Здавалось б, нове покоління уже пройшло через війну: бойову, економічну та війну сенсів. Символи, ідентичність та вектор розвитку мали би бути для нас, за замовчуванням, зрозумілими та однозначними. Адже в нашому контексті з Кримом та Донбасом відсутність українських особливостей та символів, на жаль, автоматично означає наявність російських. І якщо ми перестанемо розбудовувати та оберігати українську ідентичність, матимемо російську — привезену на танках з лозунгами, які усі нам до болю відомі.

Шкода, звичайно, що багато хто, прочитаючи цей текст за 15 хвилин, забуде ці слова і піде танцювати під дешеву російську попсу, або дивитись «Поліцейського з Рубльовки».

Проте будуть і ті, хто, можливо, ще раз задумається щодо своєї ідентичності та свого інформаційного простору.

З Днем Незалежності!

Повну версію цього тексту можна прочитати ОСЬ ТУТ.