Про кидання відсотками «пророссійськості» деяких східних облас | Зейгарнік Ефект

Про кидання відсотками «пророссійськості» деяких східних обласних центрів.

Якийсь час тому вокаліст поп-рок гурту Антітіла, що про Харків має дуже приблизне уявлення, написав дурнуватий пост, де сильно перебільшував так звану «пророссійськість» та висував якісь звинувачення.

Іншим експертом з «проросійськості» виявився співак поп-хіп-хоп гурту ТНМК і автор текстів Фоззі. В інтерв’ю він нещодавно висловив припущення, що у Харкові було 60% ватників, або «проросійських», або як там правильно. І що дивно, це сказав харків’янин, що хоч і мешкає у Києві вже близько 20 років, але має ж мати деякі зв’язки із реальністю. Видно, що загубив останні ниточки.

Нещодавно The Guardian опублікували статтю про Гамлета та інших людей з Харкова та їх відмову від російської.

І одна з героїнь статті, Олександра Панченко, дала найбільш влучну статистику: «10% - ватнікі, тобто агресивно проросійські; 30% - активно проукраїнські і 50% - нейтральні, вони відчуваються українцями, але не надто переймаються цим». Ну і 10% хай будуть ще хтось.

Микола Коломієць нещодавно гарно висловився в інтерв’ю Гудімову, що побачити надміру проросійськи налаштовану людину у Харкові - це те саме, що побачити єдинорога у лісі.

Зрозуміло, що такої статистики немає, і це легітимізація свого враження цифрами. Тому я поділюсь своїм.

Я народився і жив все життя у Харкові. І за все це життя зустрічав серед харків’ян вкрай мало людей, що б:

-володіли грамотною усною російською мовою;
-володіли грамотною письмовою російською мовою;
-зачитувались російською так званою «великою» літературою 19 століття чи хоча б орієнтувались у ній;
-мали російську літературу, музику, балет за якусь цінність.

Проте абсолютна більшість людей, яких я зустрічав:

-говорили із виразним українським акцентом, м’яким «ге», шокали, ставили неправильні наголоси, вживали окремі українські слова;
-слухали різний треш типу російського репу, російського року, шансону та іншого попу;
-дивились російські фільми типу «брігади» і «братів» (єдине з Балабанова) і серіальчики;
-читали Лук’яненко, кримінальні романи типу «Слепой», прикладали Святого Шарбеля.

Інколи дехто дозволяв собі в’ялі висловлювання про росію як єдине поле і таке ж в’яле нерозуміння українськості. Але, на щастя, вони були абсолютно інертними та не самостійними. Тому спроможні тільки на ниття і дратування людей поруч.

Ті ж люди, які грамотно розмовляли та писали російською, читали та знали російську літературу 19 і 20 століття, хто знав музику класичну й окремі цікаві прояви російського андеграунду, дивились решту фільмів Балабанова разом із Тарковським і Олексієм Германом. Ці люди також читали, дивились, слухали та знали й українську культуру. Я вже не кажу про світову. І вони займали завжди українську позицію, що ставала вагомішою з кожним роком та кожним етапом розвитку країни.

Навіть моя вчителька російської літератури рекомендувала мені разом із Довлатовим і Мілана Кундеру, і Ерленда Лу, і Андруховича, і із задоволенням читала Жадана, якого я давав їй. І чи не єдина в школі відкрито була за Ющенка.

Я, звичайно, не про «какаяразніца» і не про цінність російської культури - особливої цінності вона не має. Так звана «російська» культура, про яку зазвичай говорять - лише відгалуження західної, десь талановита, десь розкручена грошима та піарниками як бренд, як кока-кола (маю на увазі «російський» авангард, балет Дягілева та інші), десь апропрійована у колоній; переважно підкріплена зброєю і війнами. Чеська та Аргентинська культури, наприклад, значно багатші та цікавіші, особливо якщо брати 20 століття. І єдине що російськомовні ресурси давали цінного - переклади, що ставали точкою входу до світової культури. Але у світову культуру краще заходити через власну, українську мову + англійську.

То я про що. Я про безвідповідальність популярних людей, які намагаються висувати теорії щодо русифікованих міст і проросійських відсотків. Засуньте, пліз, і не висовуйте.