Зозуля (віщунка, віщуха) — один з найстародавніших персонажів української міфології. Символ суму і вдівства, весни і, водночас, нещастя, туги за минулим і страждань нерозважливої матері.
• Має віщий дар — «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя.
• Може бути передвісником доброго чи поганого врожаю: коли закує на голе дерево — бути голодному літу, а якщо дерево вже розпуститься — то чекай доброго врожаю.
• Перекази вважають її перевернутою на птаху вдовою, через що вона і гнізда собі не в’є — бо ні з ким в цьому гнізді сім’ю заводити. Сказано, вдова… А вдова вона, нібито, злочинна: вбила свого чоловіка, а тому не може знайти пари, поневіряється одна.
• «Кує» зозуля тільки навесні — від Благовіщення до
Івана Купала — а як виб’ється ячмінний колос, перестає.
• Вперше почувши зозулю навесні, треба мати в кишені гроші, то будеш при грошах цілий рік.
• Зозуля — один із найулюбленіших поетичних образів у пізньому українському фольклорі.
Жахно
