за верблюдом крокує пустеля за пустелею — божі народи зрушують | Жилкос

за верблюдом крокує пустеля
за пустелею — божі народи
зрушують гори краплею віри
спраглі народи-піщини
і слово їхнє на устах виживає
ніби сам час почався зі слова

а що ми, болотні люди
хуторяни з в'язкої гущі
що наші трясовинні тіні
загублені у великому лісі
можуть знати про слово
якщо це слово не мох

чия це трухлява спина
що за нею болотні народи
сховались від сухості часу
хто потонув в наших озерах
що ми досі його стережемо
ніби бусько, що стереже вужів

за буськом і крокує болото
за болотом — в'яжемось ми
як соковите чорне золото
розсипається на острови
так і наші черетяні стріхи
розкидані по чорній землі