Олександр Коржан загинув у бою, захищаючи Суми від вторгнення російських військових, 1 березня 2022 року.
Сам родом із Херсонщини. З дитинства мріяв стати військовим, розповіла його мати Олена.
«Він просто марив службою. Був ще малим, а вже чітко казав, що як виросте, стане військовим», - розказує мати Олександра Коржана.
Зі школи займався легкою атлетикою – бігав марафони, в яких часто фінішував першим. Багато часу приділяв своєму фізичному здоров’ю: займався із гантелями, любив грати у футбол.
У 2016 році підписав контракт і вступив до лав ЗСУ. Служив у десантно-штурмовій бригаді старшим сержантом, головним сержантом роти. Брав участь у боях на сході України. Любив свою роботу і мріяв дослужити до пенсії.
25 лютого 2022 року Олександра із частини відкомандирували до Сум. Так сталося, що його вийшли з міста, а Олександр відстав від них. Тоді і почав набирати добровольців серед місцевих, навчав їх користуватися зброєю.
У день загибелі, 1 березня, мати чітко пам’ятає, як син зранку зателефонував їй.
«Це було о 7:30. Дзвінок від Саші. Каже – «Мамо, все добре. Бережіть себе. Ми тут розберемося і прийдемо Херсонщину визволяти»», - згадує жінка. Родина Олександра у той час жила в Херсонській області, яку з перших днів окупували росіяни.
1 березня 10 добровольців, серед яких був і Олександр Коржан, під Сумами намагалися зупинити ворожу колону техніки. Тоді росіяни понесли великі втрати – горіли і їхні машини, і особовий склад.
Але, на жаль, відчайдушним сумчанам на чолі з херсонцем, не всім судилося вийти живими з того нерівного бою. Тоді загинули Олександр Коржан, Костянтин Клочко, Руслан Мовчан, Владислав Шерстюк, Олександр Кулик, а також доброволець Нижньосироватської тероборони Володимир Савченко.
В Олександра залишилися батьки та старший брат, усі вони нині живуть у Сумах. Старшого сержанта Коржана нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.
Олександру було 28 років.
Пам’ятаємо
