Пишу перший раз. Просто хочу поділитися, як то кажуть «наболів | Типове Зізнання

Пишу перший раз. Просто хочу поділитися, як то кажуть «наболівшим», бо у реальному житті, на жаль, ні з ким.

Так склалось моє життя, що з дитинства йдуть якісь втрати (маю на увазі рідних людей), постійні проблеми з грошима та багато чого іншого. За свої 18 років у мене не стало 4 рідних людини, залишилась тільки мама. Це так сумно. У всіх є тати, мами, бабусі, дідусі, а у тебе мама, якій часом, буваю непотрібною. Типу є рідня, але їм настільки все одно, що складається враження ніби їх і нема.

Життя мене занадто випробовує. Таке відчуття, ніби у минулому житті я настільки нагрішила, що у цьому за все відплачуюсь. Писати всього не буду, хоча це і анонімно. Тому я дуже часто задумуюсь про те, чи варто взагалі бути у цьому світі. По суті, мене тримає лише матір. Мене дістало таке життя. Постійні трабли та думки за що жити та як жити далі... Думаю, цьому світу було би краще без мене. І ні, я не скаржуся, просто захтіла комусь вилити душу чи що... По суті, у мене і друзів то нема. Є подруга, але вона часто на мене забиває болт. Коли хочу від неї якось підтримки, то лише чую: «Сама винна» або щось у цьому дусі. Є друг, з яким років десять дружимо, але йому про таке не розкажеш, бо по суті, він ще дитина, хоча на голову вищий за мене. І більше нікого і нема... Кому б можна було вилити душу, почути підтримку, а не дорікання. Тому я реально задумуюсь над цим питанням. Можливо, я хвора або ж у мене з нервовою системою не добре, але, що маємо, то маємо.

Сподіваюсь, цей пост не видалять. Просто реально з кимось захотілось поділитися... Дякую, якщо дочитав до кінця.