![]()
Валентина пов’язала життя з військовою службою ще у 2013 році. Дівчина опанувала посаду стрільця, потім зв’язківця, в одній з бригад ЗСУ на Київщині. Але згодом, координально змінила свою військову спеціалізацію, прийнявши на себе командування відділенням у Січеславській бригаді.
Повномаштабне вторгнення російських військ на територію нашої країни, десантниця разом з побратимами зустріла в районі Авдївки, де з перших днів точилися жорсткі бої.
- В мене не було страху. Була гордість за свій підрозділ, який зухвало нищив загарбників та тривога за рідних, адже з перших днів моя домівка була під окупацією, - згадує Валя.
Хвилювань за безпеку родини додавали й розповіді знайомих, що окупанти дізналися про приналежність Валентини до ЗСУ і оголосили «полювання» на неї та її рідних. Після звільнення Бородянки, дівчина нарешті зв’язалася з батьками, які встигли виїхати і пережили ці страшні часи у відносній безпеці.
Зараз Валя займається складною, але дуже важливою справою - забезпечення рідного підрозділу усім необхідним. Треба не тільки контролювати щоб у хлопців була форма, берці, тепла білизна, а й домовлятися, шукати, знаходити, робити все можливе й неможливе, щоб наші захисники не знали потреби ні в чому!
- І от саме зв‘язок з рідними додає мені сили! Зараз на фронті в нас немає не вихідних, не святкових днів, ми 24/7 працюємо на ПЕРЕМОГУ! Але ранкове смс чи коротенька розмова з родиною надає сил! Впевнена, ми все витримаємо, адже українці сильна та незламна нація! Вірте, ми обов’язково переможемо, - резюмує захисниця.
