Любов і ненависть в Російській імперії Не можна просто та | Анахронізм
Любов і ненависть в Російській імперії
Не можна просто так взяти, і створити імперію, в якій би не було міжетнічних конфліктів. Особливо це стосується довгого 19 століття, коли національні ідентичності якраз починають устаканюватися. Російська імперія попервах не надто пресувала неросіян, бо мислила насамперед становими категоріями (дворяни/кріпаки). Вона століттями підтримувала місцеві еліти (незалежно від їхньої національності), аби лишень ті забезпечували лад і спокій на завойованих землях. Траплялося навіть, що російські селяни могли бути кріпаками у татарина (до того ж ще й мусульманина), і всім все було окей.
Та з середини 19 століття державна політика зробила ставку на російський націоналізм. Найбільшим тригером такого розвороту були масштабні польські повстання, коли влада дійшла до висновку, що росіяни, як не дивно, більш лояльні російському царю, ніж поляки, а отже чим більше росіян і російського в державі, тим влада сильніша. Тому відтоді все, що було неросійським, по дефолту дискримінувалось. До речі неросійського в імперії було більше ніж російського. Росіяни у 1897 році становили лише 44% населення, і кучкувались на центральних просторах імперії, в той час як неросіяни проживали здебільшого на периферії.
Відносини між різними інгредієнтами цієї мультинаціональної каші були дуже складними. Згрубша можна виділити два загальні правила:
Правило номер 1: росіяни недолюблюють усіх, хто не росіяни.
Правило номер 2: усі не люблять євреїв.
Щодо решти, то в кожного було своє в голові. Поляки дуже хотіли жити в шляхетській Речі Посполитій, а не в цій всій вашій самодержавницькій Росії. Все російське, що поволі витісняло все польське, сприймалось ними негативно. Поляків в свою чергу недолюблювали литовці, які перебували в тіні польської культури, і відчували себе дискримінованими. Латиші і естонці люто ненавиділи німців, бо ті в тих краях були землевласниками (панами), в той час як балтійці були селянами. Коли під час Першої Світової німці окупували частину Латвії, то близько півмільйона латишів втекли в Росію. Цікаво, що саме в Латвії і Естонії більшовики знайшли найбільшу в імперії підтримку у виборах до Установчих Зборів у 1917.
На Кавказі традиційно усі мусульмани (а особливо азербайджанці) ненавиділи вірмен. Кавказькі горці пробували дружити із донськими і кубанськими козаками, і в той же час не дружили із російськими колоністами. Взагалі колоністів мало де любили. У степах центральної Азії східнослов’янські поселенці селилися на пасовищах кочовиків, що для останніх було взагалі не ок. Казахи, і їхні степові колеги, час від часу піднімали повстання, спрямовані проти слов’янської колонізації. Північніше сибіряки починали дедалі більше нарікати на Москву, яка привласнювала собі доходи зі всіх сибірських ніштяків.
І хоч народів в Російській імперії було ще багато, та на цьому ми поки зупинемось. Шось цей допис вийшов більше про ненависть, ніж про любов, тому давайте понатикаємо сердечок, щоб якось виправити цю ситуацію))
