Вже не стукаю, де не чекають, З віком я поводжуся мудріше. І нехай не всі мене сприймають, Обираю те, що найцінніше… Знаю, що для мене значить вірність, Та давно за неї не чіпляюсь. Бо стараюсь зберігати гідність: Зрадять - йду і більше не вертаюсь. Звикла, що кудись зникають друзі. Та найгірше - як у невідомість... Світ давно сприймаю без ілюзій, Хоч, бува, впирається свідомість. Вчуся швидко… Часом пропускаю Я уроки, що готує доля. Руки десь невчасно опускаю - Нестійка до болю і до горя. Це ж жахливо, коли ніж у спину! Неймовірні муки відчуваю... Перетворююсь в малу дитину, І щораз душею помираю. Я усе в житті тепер ціную - Є уроки і нема поразки. Вже давно я тих людей не чую, Що, закривши душі, носять маски. — Оля Будчук аудіо Підпишись Цитати 1.1K viewsedited 11:43
