Ці фотографії — не просто картинки. Це кадри, які народ України бачить щодня з вікон своїх авто, проїжджаючи повз. Багато з нас вже навіть перестали звертати на це увагу. Бо це стало звичним. Хтось бачить це, їдучи на завдання та налаштовуючись викластись так, аби таких кадрів було менше. Хтось, доки везе повний бус допомоги тим, хто захищає. Хтось, доки їде на роботу, та пригадує, як перед роботою купував у цих магазинчиках каву. А хтось дивиться та бачить, як віддаляється за горизонт його колишня домівка. Безумовно, тепер це стосується кожного і кожної. Але прийде день, коли ми відбудуємо усі наші будівлі, відновимо дороги, запустимо пошкоджені підприємства. А ті, хто прийшов з нездоровими амбіціями у наш дім, повернуться туди, звідки прийшли. Або не повернуться. І кожен військовий злочинець понесе справедливе покарання за скоєні злочини. Ну а ми їдемо далі. Наближати цей день.
