«Червоний жах навис над Києвом…Знущалися навіть з портретів Шевченка» — Микола Ґалаґан
Після захоплення, у 1918 році, більшовиками низки територій, наступною ціллю червоної чуми став Київ — столиця Української Народної Республіки.
Штурмувати місто з метою захоплення та встановлення радянської влади 5 лютого віддав наказ ватажок більшовицьких загонів муравйов. З боями, під розрив артилерії, есери зайшли на вулиці Києва — розпочався «червоний терор».
Погроми, розстріли, викрадення людей, братські могили й залиті кров’ю катівні, стіни яких стали свідками найжорстокіших знущань. Мета більшовиків — ліквідація противників революції та головне — знищення інтелігенції, ідейних прихильників УНР, її діячів та їхніх родин, які не встигли покинути місто.
Декілька кривавих тижнів скінчилися переможною ходою українських сил. В березні того ж року війська УНР відбили столицю. З Києва ворог панічно тікав уже поспіхом.
Так, наш головний противник завжди переважав нас кількісно, завдавав кривавих ударів, окуповував. Ми втрачали багато та наша визвольна війна не закінчувалась ніколи. Через силу правди та впевненість у тім, що вирішальна битва тільки за нами. Це головний принцип нових визвольних змагань, якого сьогодні має дотримуватись кожен. На фронті, і в мирних містах.
