Шалена Бджілка

2021-01-09 15:30:12 ​​ #культура #кіно #історія

9 січня 1924 року народився один із найвизначніших геніїв свого жанру, людина, що змогла вилити в образах найпотаємніші мотиви душі особистості, народу. Сергій Параджанов.

Для когось він міг здатися диваком, що постійно безбожно запізнювався на церемонії нагород, зненацька викидав химерні коники, чия сміливість межувала із нечуваним зухвальством, та коли той брався за роботу, світ затамовував подих в очікуванні.

1964 року європейських митців до глибини душі вразив його шедевр "Тіні забутих предків". Фільм, що стирає межі реальності й уяви, виражає емоції в найдивовижніший, немислимий доти спосіб. Контрасти кольорів, геометричні композиції, вальс грубого й витонченого, буденного й містичного — все це тісно переплелося з українськими звичаями, обрядами, фольклором. Досі дивує те, наскільки добре Сергій Параджанов умів розгледіти самісіньку суть речей, та найголовніше — відтворити її

Згодом, у 1967 Параджанов починає працювати над другим шедевром світового мистецтва кіно — фільмом "Колір Граната" (Саят-Нова) про великого вірменського письменника. У картині зображено не стільки історію життя, як історію любові, філософії, духовного розвитку поета. Тут ще більше проявляється безмежна любов Параджанова до сягання нових глибин змістів крізь найдрібніші деталі, заповнення картини метафорами по вінця. Кожні кадр, колір, зміна освітлення, кожен найдрібніший рух у кадрі несли своє надважливе значення, як слова поезії, тому розгадати усі символи кінокартини навіть досвідченим інтелектуалам було нелегко.

Фільм, непідвладний скупому розумові партії, чотири роки лежав на полиці. Сам режисер після підтримки протестів проти репресій радянською владою проти українських митців зазнав переслідувань, був засуджений за вигаданими статтями й ув'язнений, та навіть за ґратами мав таку пошану серед оточення, що Сергія мусили переводити із зони в зону кілька разів.

В одному зі своїх інтерв'ю Параджанов сказав: «Усі знають, що в мене три Батьківщини. Я народився в Грузії, працював в Україні й збираюся вмирати у Вірменії».

Бджілка рекомендує вшанувати пам'ять генія й переосмислити життя з кількома його кінострічками. Відкрити / Коментувати

2021-01-09 13:46:39 ​​ #жабаувулику #covid19 #зекоманда

Жаба вітає шановне паньство.

Сьогодні хочу трохи поговорити з вами про зелену статистику та математику.

Якщо чесно, Жаба давно вже не дивилася у статистику захворюваності на ковід, яку публікує МОЗ, а сьогодні глянула та прифігіла.

Трохи ввідних.

Логічно, що під час епідемії відсоток хворих на ковід, які потребують госпіталізації, буде приблизно однаковим. Він може змінитись, якщо почнеться масова вакцинація або придумають ліки (причому зміниться в бік зменшення).

Ані вакцинації, ані ліків немає, тому відсоток госпіталізованих не має змінитись.

В Україні так і було. До 10 грудня 2020 року.

Дивимось перший графік. До 10 грудня відсоток госпіталізованих знаходився в діапазоні 10-15%.

Але 10 грудня щось відбулося. Кількість заражених у статистиці поступово знижується, а кількість госпіталізованих зростає.

Жаба ні на що не натякає, але схоже, що зекоманда, коли побачила, що їхній "карантин вихідного дня" не дав жодних результатів, вирішила йти звичним для них шляхом — тупо малювати статистику (сцяти в очі, якщо по-нашому, по-жабячому).

З тих пір захоплена публіка спостерігає за падінням захворюваності й не дуже розуміє, нашо треба той локдаун, якщо кількість захворілих щодня знижується.

Про статистику все. Тепер про математику.

З математикою просто. Беремо кількість госпіталізованих починаючи з 10 грудня і рахуємо, скільки має бути захворілих, якщо госпіталізували 15% із них.

Результат розрахунків на другій діаграмі: червоний графік — реальна кількість захворілих, синій графік — те, що намалював нам земіністр.

Думай-те. Відкрити / Коментувати

2021-01-07 23:37:37 #свято

Бджілка вітає всіх із Різдвом!

Виникає багато питань, за яким календарем варто відзначати це свято, та за цими чварами люди забувають про головне. Коли би ви не святкували, 7 чи 25, головне — пам'ятати, що ціллю свята передовсім є згадати про те, що довкола є рідні й друзі, що потребують приязні й добра, і цей день — чудова нагода подарувати їм позитив. Тепер, в особливо тяжкі, химерні й виснажливі часи підтримка особливо потрібна, тож гайда створити разом якомога більше теплих і радісних спогадів!

Зі святом! Відкрити / Коментувати

2021-01-06 18:13:43 ​​ #поезія

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб. Відкрити / Коментувати

2021-01-06 16:17:57 ​​ #культура #історія

Сьогодні, 6 січня 1938 року народився Васи́ль Семенович Стус — український поет XX століття, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті. 

Геній, що майстерно поєднував українські стилізації ритму та світову європейську спадщину.

Його поезія звучить як музика, чітка та гостра, все ж мелодія інтонації м'яко стелиться на рядках. Кожен його рядок пронизаний болем, і гнівом, і надією... Та все це - не тільки особисті почуття, але й зібране й пропущене крізь призму письменницького пера горе народу, його ненависть до репресивної машини союзу і бунт, що клекотить у душі.

Тому режим боявся.

Василя Стуса засудили вдруге на 10 років примусових робіт і 5 років заслання, на суді позбавивши права на захист та останнього слова. Правничий аналіз справи, проведений адвокатами Романом Титикалом та Іллею Костіним 2016 року свідчить, що, навіть за радянським законодавством, Медведчук мав для захисту підсудного необхідні важелі, але ними не скористався і навіть порушив адвокатську етику, визнавши провину свого підзахисного за нього самого й вимагаючи для нього найвищої міри покарання.

Найяскравіше світило дисидентського руху згасло у вогкому тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 (Росія). Та пломінь, який Прометей української поезії доніс до людей, не згас. Доки рядки його віршів злітають із вуст нації, доти він живе і жити буде. Відкрити / Коментувати