Це – ціла філософія, головні компоненти якої: а. м'ягке світло | Думи | Метакритичність 🇺🇦🍉

Це – ціла філософія, головні компоненти якої:
а. м'ягке світло (лампи в них тільки з м'ягким світлом (приблизно той ж відтінок, що і дає вогонь), а свічки вони палять всюди і дуже часто, навіть в офісах),
б. простота (через те, що в них немає культу багатства, скромність – це топ),
в. друзі (вони дуже часто збираються за настільною грою, прогулянкою чи відпочинком на природі),
г. запах + природа (аромомасла, свіже повітря, вазони, зелені узбіччя),
ґ. момент (carpe diem, живи тут та зараз, хюґе – це коли ти усвідомлено обнімаєшся чи просто п'єш воду, не головне що, головне ЯК),
д.смак (випивка, кава, чай, смаколики, жодної розмови у нас не було без чогось такого).
Доречі, вони п'ють в разів десь 7 більше кави, ніж ми.
е. рух (ваааау! Ось це я подумав, коли побачив, що на велосипедах люди тут частіше їздять ніж на машинах, на світлофорі буквально може стояти пробка з двоколісних, при чому їздять так навіть офіційні чоловіки за 50-ть в піджаках та з портфелем).
у. дім (через те, що Скандинавські країни холодні, то більшість часу вони проводили дома (це вам не козак, що спить у відкритому степі), тому вони дуже скрупульозно вибирають дизайн та люблять свій дім).

Але... До 70-ти я б не хотів жити в Данії, вони мають свої проблеми, через які і не вважають себе найщасливішими, особливо через першу:
а. самотність. От в нас ви можете з Васьою вже на другий день знайомства пити пиво і бути друзями, в Італії так взагалі можуть підсісти незнайомці в ресторані, а тут мегаскладно стати друзями, люди "хюґяться" серед тісного кола друзів, в які не пускають новеньких.
б. амбіції. Їх немає. Крапка. Це країна "щасливих лузерів", які не хочуть зробити стартап (а нащо, якщо маючи мільярд твоя дитина ітиме в ту ж безкоштовну школу та матиме ту ж безкоштовну медицину, а ти, касиром можеш заробляти 4 тис. євро, коли для життя треба 2-3 тис).

Вернувся після літа я на навчання...

Хотів після школи вступити в Словаччину, але...
Пройшов відбір УАЛ, отримавши грант в 12.5 тис $.

УАЛ це щось типу інтелектуальної армії, яка побудована за методикою підготовки ізраїльских військ (навколо них 4 мусульманських країн, кожна з яких об'явила їм війну коли Ізраїль створився, і навіть зараз є тероризм зсередини, більше сотні ракет можуть запустити в місто, звісно їх перехоплять, але кожна дитина знає де бомбосховище, про всяк випадок).

Після походів горами з десятками УАЛівців, ми прийшли в кампус, де з 6:45 до 22:00, починаючи з пробіжки закінчуючи рефлексією, ми створювали проекти, слухали топових лекторів типу Марка Лівіна, Валерія Пекара, десь раз в місяць відправлялись на підприємства типу Unit City, в Верховну раду чи на форум із Зеленським.

Але найкрутішою була поїздка в Ізраїль.
Де ми виходили на пустельну гору, знайомились з стартаперами, які просто обожнювали помилятися, буквально в резюме вони пишаються своїми провалами, і роботодавці шукають людей що "набили шишки".

Ізраїльтяни взагалі дикий народ в плані віри і стартапів.
По факту, вони збудували країну з топовою медициною, технологіями серед пустелі.

На жаль, у нас менталітет далекий від цього, але особисто себе я асоціюю з ізраїльтянами дуже сильно і беру від них приклад.

І потім сталося немислиме, в УАЛі топові лектори вже були, і самі проекти менш крутими почали здаватись не такими, через бюрократизм (не понятні моменти прописувати, замість того щоб діяти).
Єдиним крутим лектором залишався Марк Лівін, а з поїздок – це була Австрія.

Але я хотів знайти особистого ментора, самому досягати знань, через інтерв'ю в Києві, івенти, зустрічі от як з ментором Максом.

Я хотів піти з УАЛу.

І так як всі як один говорили: Макс, ти погубиш себе, якщо підеш з УАЛу, це тільки добавило вогонь, тільки раз коли ментор з УАЛу погодився з моїми розсудами, я замислився чи не лишитись...

І так я пішов в Київ, жив в брата, а першим ділом волонтерив в Бізнес Конструктор, в яких івенти вартували 5тис грн+, на які ходили сотні підприємців, в яких я розпитував історії життя, брав номери, шукав можливості.