Не знаю як ви, а ми з друзями все частіше сумуємо за періодом | Поки молода

Не знаю як ви, а ми з друзями все частіше сумуємо за періодом локдауну.

Архів сторіс нагадує: рівно рік тому в цей день я пішла з другом на озера біля дому. Сонця немає, сіро, холодно, другий тиждень пекла під замком. Якщо друга не буде поруч, неврози та дешеве пиво з кінцями прикують мене до ліжка. Немита голова, вонюча футболка, роботи немає, і ми посрєді етой смєртной любві шукаємо причини прокидатись.

"Я не те щоб хочу вбивати себе. Я просто хочу не жити, бо це ніколи не скінчиться".

Ми залишаємось одне в одного майже кожну ніч, а засинаючи думаємо про одне й те саме. Мінус один день на те, щоб щось налагодилось, немає чим платити за квартиру, хоч нам і зробили знижку, а отже скоро доведеться зібрати шмотки і повернутися в рідне безсперспективне місто. Ніякої тобі жирної роботи. Ніяких коханців, бо всі одне одного там знають. Дохуя рідні, мінімум власного простору. Маршрутки замість метро. І це на п'ятому році життя в Києві, нонсенс! Але все одно обіцяємо одне одному замутити разом щось творче.

Скоро світанок, новий похід у супермаркет. Цікаво, чай прийде в нових упаковках? Скільки залишиться на стенді примірників журналу "Теленеделя"? А в якій футболці буде охоронець?

Моя сусідка не встигла повернутися від батьків, тому залишається в області на невизначений час. Спати в друга другий тиждень поспіль мені здається наглістю і навіть відчулося, що я його використовую. Тому я обираю поки залишитись на самоті.

Я годинами дивлюсь в екран, так і не починаю писати. Майже зареєструвалася як вебкам-модель. На етапі фотографування паспорту вийшла з сайту і більше не поверталася туди.

Витримала я сама вдома десь три дні. Я переселила до себе подругу, яка скаржилась на кончену сусідку, і жити стало трошки легше. Тепер ми влаштовували треш-тусовки, багато їли, грали в сімс і гуляли біля озера. Вона показала мені котиків у Тіктоку. Я почала мити голову.

За півтора місяця ми нагріли одна одну на те, щоб все ж таки повернутися додому на якийсь час. Пообіцяли триматися разом, а там і друг один запропонував у себе пожити. Київ, який стиснувся до 1/5 району, вивозити було неможливо.

Мене двічі найобують на бабки на блаблакарі. Я просто даю себе обманути. Мінус 1200 гривень. Так, я настільки хочу змінити обстановку. Подруга знаходить машину, яка повезе нас вночі. Я так і не заплющую очей. За кермом торч, якому я не довіряю і не дарма. Посеред абсолютної темряви він впритул наближається до фури, я хуярю його в підголів'я, і він встигає вивернути кермо. Нічого не каже. Я ще не забула те ДТП, коли перевернулась вночі на трасі.

Вдома мене у своїй новій світлій квартирі комфортить старий друг. Щоранку він годує мене мішленівськими стравами власного приготування. Кажу, не треба, а він все одно готує. Кіноа, мікрогрін і проча чімічанга. У 15 хвилинах від його дому скелі та річка, ми разом ідем туди, фоткаємо квіти на заході сонця. Оно ще люди на каяках пливуть, а лівіше 20 років тому були вечірки на підтопленому пароплаві. Не таке вже й гидке це місто. Перед сном ми п'ємо темне пиво, дивимось французьке кіно і їмо заварні тістечка з Сільпо.

Я зрізаю волосся, зустрічаю всі свої тамтешні метчі з попередніх приїздів. Один з них водить мене на пікніки та каже, що якби не відстань, то запропонував би бути разом. Хороший хлопець, але виявився сексистом. З іншим у нас колись закрутився роман на три місяці. Тепер ми катаємось на дев'ятці його друга і лижемось на нічному пляжі. Він каже: "Це наш другий перший раз". "Двічі в одну річку не ввійдеш", думаю я.

Дехто дуже важливий у Києві не любить мене, поступово розумію доїдаючи мішленівську чімічангу. Ось він постить історію зі своєю невнятною подружкою, якої стало забагато. Мене він не постить ніколи. Я скаженію, кидаю його. Рік стосунків, хуй з тобою, бо злиш ти мене ігнором своїм. Поставити себе нижче за того, хто днями мовчить і випадає на дурачка, я не можу. Затримуюсь у друга на невизначений термін, а потім біля річки мене мало не розривають дикі собаки. Я чую під дупою клацання їхніх щелеп і мовчки, повільно йду геть, бо не можу бігти. Вони теж йдуть геть, хоч не одразу.