Якщо не зараз жити, то коли?
Чекати п‘ятої весни?
Чи, може, завтра вже почнемо?
Почати жити - розтягнемо.
Війна не просто нас навчила.
Вона щось істинне збудила.
Що ті, хто поруч - найрідніші,
Що очі правди - найгарніші.
Що ти Людина перш за все,
Жорстокість, ницість - не про те.
Ціна свободи - не валюта.
Ціна - життя. Війна ж бо - люта.
Сьогодні хтось, а завтра - я?
На жаль, реалія така.
Свободи цінність неосяжна,
Без неї радість недосяжна.
Вже скільки серце не стискалось,
І скільки сліз не проливалось.
Ти ж українець - стерпиш біль!
Але ж в народу інша ціль.
Любов, сім’я, добробут, щастя!
Селити в серці злобу - трясця.
Прокльони, ненависть - лихе
Ми будем вищими за це!
Бо українці - це надлюди,
У нас все Україна буде!
Бо після ночі - сходить сонце,
Дивись, життя початку хоче!
Автор вірша: Юля Панасюк
Ілюстрація українських маків: @yarunka_so
