#діалог
Подеколи в мене виникає потреба зупинитися. Стати посеред свого шляху. Спрямувати погляд додолу. І подумати: "На цьому місці колись щось сталося. Просто під моїми ногами лежить історія".
Більшість з нас ніколи не бувала там, де "не ступала нога людини". Ба більше, ми ходимо там, де до нас ходили тисячі інших. Рік тому, чи десять років, чи вік, чи тисячоліття — але тут хтось був. Тут народжувалися. Тут жили. Тут умирали. Тут, де ти зараз стоїш.
І чи можна бути певним, що там, де ми народжуємося, живемо, радіємо, створюємо сім'ї, цілуємося — просто під нашими ногами, у найзвичнішому, а тому в найнесподіванішому для нас місці, на глибині всього кілька метрів не лежать чиїсь кістки?
Поговорили з Одаркою про місця пам'яті та про те, що вони значать для нас і для інших.
