сів на престолі князь і сумної рече:
регоче звіряче серце моє
після походу вдалого
й радо
спати іде щоб у сні все мені пригадати:
душили невинного руки мої —
ріки вже забракне горло мені відживити
коневі моєму услід крики вогнем горіли —
сонце холодним стало для мене й не гріє більше
регоче звіряче серце моє
очі од сліз не всихають:
о скільки крови на плечі мої лягло
і скільки плачу!
