Мене звати Мар’яна або як кликали мене одногрупники – Мері, | Профбюро студентів філософського факультету ЛНУ ім. І. Франка
Мене звати Мар’яна або як кликали мене одногрупники – Мері, і рівно 4 роки тому я обрала Філософський факультет. Зараз розумію, що знайшла другу сім’ю, і з радістю говорю, що я стала дипломованим культурологом. Чому філософський? Чому культурологія? Я завжди відповідала, що «сюди мене привела моя душа», і знаєте я впевнена - вона не помилилась.
Моя історія побудована на тому, що шукаючи «срібло, я знайшла «золото». Як Ви вже могли зрозуміти навчалась я на спеціальності «Культурологія». І якби мені сказали, що я розпочну все з чистого листа, здобуду повагу, знайду підтримку, любов, друзів серед людей які були мені абсолютно чужими – не повірила б. А тепер вони важлива та невід'ємна частина мого життя.
Рівно 4 роки тому, мені зателефонували, і запросили для подачі документів, тоді 17 річній Мар’яні здалось, що кращого моменту вже бути не може, університет мрії чекає на мене! Та попереду причаїлись ще довгі роки навчання, нові люди та шалений досвід. Ще з першого курсу з іскрами в очах, відмовившись від посади старости , я пішла в профбюро, відчуваючи, що маю жагу аби не тільки навчатись але і працювати на користь факультету. Окрім того мені пощастило бути членом «Студентського уряду», у тому числі і секретарем. Я мала честь навчатись у найкращих, і це було вражаюче!
Насправді, я не буду приховувати, що можу годинами розповідати як пройшло моє студентське життя. Безмежно радію, що я прожила цей період у житті на усі 101%. Я відверто, отримала щось більше ніж знання, крутих викладачів та розумних колег, у компанії яких приємно знаходитись. Хоча нам випав не легкий період: адаптація до великого міста, нові люди, пандемія і на останньому семестрі розпочалась війна. Сказати, що все пішло не так як ми мріяли – нічого не сказати. Але ми вистояли- разом, пліч-о-пліч!
«Оточуйте себе людьми, які змушують Вас ставати краще» ось це ідеально описує те, як моє оточення на факультеті змінило мене, і перетворило з маленької дівчинки у повноціннує людину із твердою позицією. Філософський подарував мені найкраще - Людей. Багато з них дарували мені віру у те, що все вийде, і знаєте що? ВИЙШЛО! Вдячна кожному, хто був поруч, за підтримку, влучну критику та просто те, що були. Викладачі - наші наставники, вони віддавали частинку своєї душі аби наповнити енергією та знанням нас, вражає правда? Мабуть дякуючи їм більша частина моїх колег не здалась, а те тепло і любов, яку вони віддали ми збережемо у своїх серцях.
Коли приходить кінець одному, завжди має бути початок іншого. Ми на фініші, якого так довго чекали. Настав час подякувати за те, які ми зараз. Нам потрібно йти вперед!
Знайшовши та сформувавши себе тут, ми не прощаємось, а лише говоримо «до зустрічі» у майбутньому, коли ми вигукнемо «Аве філософський!», і сотні відгукнуться «Аве!» - ми знову відчуватимемо себе, як вдома, як на Філософському.
Навіки з Філософським у серці!
