Неконтрольований "голод" знищує задоволення, і найкраще, на що ми можемо сподіватися — це полегшення. Без задоволення поведінка перестає бути гедоністичою. Якщо прагнути до інтенсивного задоволення коштом інших аспектів життя, які приносять сенс і задоволення, це не зробить життя багатим і приємним. Це поставить його далеко за межі ідеї Епікура про помірні задоволення й самоконтроль. Отже, зважаючи на те, що нам треба сплачувати іпотеку чи оренду і тримати все під контролем, яким може бути життя сучасного гедоніста?
Гедоністом може бути той, хто намагається максимізувати повсякденні задоволення, не забуваючи про інше. Я називаю це різновидом "розумного гедонізму". Насправді Епікур підкреслював просте, гармонійне життя без гонитви за багатством або славою. Максимізація задоволення, на відміну від розпусти чи залежності, не повинна зосереджуватися на прагненні ще, більше, краще. Натомість ми насолоджуємося повсякденними задоволеннями. Ми смакуємо відчуття в процесі, використовуючи всі наші почуття й увагу, активно очікуємо на них і згадуємо про те, як це було.
Тому, якщо ранкова кава приносить мені задоволення, я можу зупинитися й насолодитися нею: вдихнути аромат і повністю зосередитися на її теплому, димчастому, гіркому смаку. Я концентруюся на тому, як вона гріє мої руки, як смакує, коли я роблю ковток, і на всьому розмаїтті відчуттів і смаків, які вона дає. Вранці, перед кавою, я на неї очікую. Я уявляю, як це буде чудово. І пізніше, коли я йду по своїх справах, я можу зупинитися й подумати про цю каву, про те, наскільки вона була теплою й затишною, як вона смакувала й пахла. Іншими словами, я можу зануритися в ці моменти: у передчуття, у пиття кави, у спогади про неї, і привернути до них всю свою увагу. Цей вид насолоди призводить до зовсім іншого й більш насиченого досвіду, ніж якщо б я розсіяно ковтала каву, намагаючись вести машину й розмовляючи по телефону.
Гедонізм, як спосіб життя
