життя як ритуал щастя

2020-10-28 07:09:52 Статечний годинник зі шпильками стрілок, навіть нагло спізнюючись, ніколи не поспішає... Він гордовито робить щоденну, всіма прокляту і лиш ним доведену до ступеня божества Хроноса, роботу: він іде...
У циклічності завидноодноманітної діяльності, проглядається крізь безЕмоційність, безЦеремонність втручання у глибоко внутрішній світ кожного хто, хоч раз підвів на нього очі...
Все старіє, руйнується, зникає і забувається...
А статечний годинник зі шпильками стрілок не поспішає...

на скільки дозволяє пружина Відкрити / Коментувати

2020-10-27 17:54:11 Надранішні хвилини чіпляються до думок, мов опале листя до мокрих підошов, цокають підборами об вимиту осінніми дощами бруківку і розгойдують гирки зозулястих дзиґариків.
Розкидані подушкою думки, в перемішку з лушпинням снів дрібними струмками стікаються у запаморочену нічними зорями голову. Туман сновидінь, над повіками, немов над озерним плесом серед поліського лісу, стелиться в яри під ключицями у западину між грудей.
Ранок запалюється без сірника, без звуку, без глядачів.
Світання... Відкрити / Коментувати

2020-10-22 19:01:34 За опалим листям ми шкодуємо більше ніж за опалим роками з нашого дерева життя...
Ми сумуємо туманними ранками, за ще не прожитим днем і спішимо заховати змерзлі пальці в кишені не торкнувшись морозного повітря...
Зарошена трава чіпляється до ніг, а ми неоглядаючись біжимо алеями до теплих приміщень і гарячої кави...
А якщо спинитись і насолодитись кожним опалим листком, секундою сходу сонця і парою морозного подиху?
Можливо не так сумно буде восени?
#coffee_art #coffe
_________________
"Жовтень" 30х40 папір, кава
Автор: Гринчук Юлія Відкрити / Коментувати

2020-10-14 22:01:26 Осене! Мила, примарна пані,
В яскраво-строкатому моднім жупані,
Лагідним променем в щічку цілуй мене,
Нех нас усіх той морок мине...

Дощиком вікна не мий, будь ласкава,
Краще у парку гуляй наче пава.
Всім подаруй парасольки і звичку
З раня вдягати м'які рукавички...

Пензлем махни по алеях і вулицях,
Лавочки в парку скоро зажуряться.
Порожньо в кожному закутку міста.
Та пахне з кав'ярень печеним тістом...

Листя опале багрянцем встеляє все
Кава в руках на бігу вистигає...
Кожен в калюжі побачить себе:
Хтось втому, а дехто щасливе лице! Відкрити / Коментувати

2020-09-28 06:24:31 Ти живеш поруч з людьми,
дивишся їхні сни
і малюєш їм дивні мрії.
Щоранку
спотикаєшся об вчорашні маразми,
що валяються поруч з ліжком,
ти згрібаєш їх поглядом ніжно
і складаєш у валізу з оргазмами.
Розкидаєш крилами штори,
запалюєш симофор цигарки,
за відчиненим вікном осінь
у строкатій спідниці циганки...
А ти живеш поруч з чужими людьми,
що лізуть в друзі
і в твої сни... Відкрити / Коментувати

2020-09-26 21:26:29 Ми з тобою ніколи не станцюємо танго,
Не зільємось в дуеті чи у поруху тіл.
Ми з тобою торкнутись не зможемо доти
Поки прагнути будемо вічних світил...

Ми ніколи не будем для когось надією
Чи останнім куплетом, чи кінцевим рядком.
Ми не будемо сном, ми не будемо мрією
Ми не будемо в зиму душевним теплом...

Ми з тою ніколи не будемо плесами,
Що зливаються в поруху вранішніх рос
Ми з тобою... А може, до біса все?!
Може саме з тобою упасти з небес? Відкрити / Коментувати

2020-09-14 23:03:57 І проллється кавова цівка на втомлений аркуш вечора, і припорошить пил зоряний, крильця завтрашньої мрії...
Ароматами опалого листя залоскоче кожна алея парку, того, що ми так і не вигуляли, не промандрували...
Щовечора міцно притуляються одна до одної ґардини у бажанні зігрітися у колі іскорок від кришталю та бра, ніби крила спізнілого до осені метелика... Відкрити / Коментувати

2020-09-05 12:52:12 Коли твоя кава на одинці з морем,
Змішана з ароматом дрібної солі на вустах та викинутої, у безнадії на берег, медузи...
Коли твій ранок під стогін хвиль, що навертаючись на берег, навертаються у його безмовну віру кричить самотнім мартином...
Коли промінь сонця заплутаний у космату хмару чорнішу за море, проривається на витріпану за ніч душу і рушники...
Зрештою, коли ти сама вже віриш, що прощання в житті це невідворотність - ваше побачення закінчується...
Море вже не зализує рани ледь торкаючись твоїх ніг, а відриває твою плоть цілими шматками, для відчуття безтілесності і душевного єднання.
Хто зізнає'ться морю у любові і вірить в її взаємність не бачив його безкінечної вселенської самотності...і печалі... Відкрити / Коментувати

2020-08-28 10:06:42 Твій ранок пахне останніми днями серпня і недомріяними осоннями,
стікає у горнятко дрібними крапельками смутку і надії з гіркотою того, що не сталося...
У саду відцвіли навіть чайні троянди, які сховалися у лікер для затишку осінніх вечорів... Тепло' згорнулось у перший ковток кави і розтеклося по всьому тілу вихлюпуючись на папір...
Твій ранок пахне кавою та пожухлими трояндами... Відкрити / Коментувати