Ти їм: - Та не те, що на другій лінії, на нулі не вистачає збр | Волонтерські історіі нескорених

Ти їм:
- Та не те, що на другій лінії, на нулі не вистачає зброї!
- Не може бути. Влада не може брехати, що зброї достатньо.

Або:
- Слухайте, я ж знаю, що ви плануєте продавати ці форди?! Давайте я їх візьму? По 5000 $ кожен, і за свій рахунок доставлю до нас?
- Давайте.
Згодом:
- Ми не впевнені, що хочемо передавати. У вас же влучають в макети?
Ще згодом:
- Ми погарячкували, Віро. Ми приймаємо вашу угоду. Але вам має бути соромно за вашу владу.


Чи:
- Скільки у вас трьохсотих?
- Привезли сьогодні 90, і ще ті, що були - 70.
- Хочу вам передати дещо. Можна документи, аби через кордон пропустили?
- Слухайте, офіційно можу дати лише на 20тьох, пробачте. Статистика.

Мене аж рве подекуди на частини.

Але тепер на противагу хороше:

Вже писала, та повторюсь:
- Привіт. Я вам купив генератор. Куди його передати, щоб завезли?
- Дякую. Та машина в Ковелі. Дати контакти водія?
- Так, напишіть. Я йому кур’єром доставлю.

Приїхала «крута тачка», як казав водій, вивантажили генератор, 30 каністр палива, і поїхали.
Хто це, що це? Нікому так досі і не відомо.

Або геть свіженьке:
Прилетіло повідомлення:
- Віро, коли знатимете, що їдете, може водій заскочить до мене? Повідомте за 2-3 дні, то я наречу хлібів та булок солодких. Може по штук 500 буде.

Ну чи:
- Я не знаю як допомогти людям, то я задогатив вам. Ви якась людинолюбка. Я би так не зміг.

І прекрасне:
- Слушай, ты конечно изрядная $уk@, и страшно подумать, что бы ты сделала в гневе очно, но обещаю, что помогу найти вашу Полину. Посочувствую ей. С тобой же жить не реально…