я тут ти напевно чуєш? я в темряві торкаюсь повітря кінцями па | inner.

я тут
ти напевно
чуєш?
я в темряві
торкаюсь повітря кінцями пальців
лоскочу тебе
ти ж знаєш
це я —
не вітер
лячно?
хилитаю фіранки на вікнах
пускаю тіні на стіни
о так
всі ці химерні істоти
що ти їх бачиш опівночі
я
я!
Я!
бійся
лічи хвилини до сходу
перевіряй чи замкнені двері
слухай шарудіння
воно ж так голосно шкрябає
стелю і душу
слухай...
слухай відлуння власного шепоту
агов?
тут хтось є?
так
тут
був
я
я — чуєш!
звісно ж чуєш
я пишу на стелі на стінах на тілі
твої страхи
каліграфічно чорним по чорному
чорнилами каракатиці
пишу
смерть
смуток
самотність
і ще декілька слів на ес
я відчуваю твій подих
він монотонно пришвидшується
що під нього можна танцювати вальс
вау, як романтично!
дозволь запросити тебе на танець —
ти тремтиш
о як же я люблю тремор
чи траур
чи тебе
десь між цими станами
страшно?
знаю що страшно
ти ж завжди заплітаєш руками морські вузли
наче відраховуєш відстань
(від—стань)
від спокійної бухти
до своїх найбільших страхів
і зараз
ти ж насправді не хочеш світанку
бо під сонцем демонів більше
і якщо все ж прокинутись
вони
не
відпустять