2021-09-29 19:58:52
Згадана цифра, між іншим, більш-менш відповідає реаліям. У червні 1941-го єврейська громада міста складала близько 235 тис. людей. Частину мобілізували до лав Червоної армії, частина евакуювалася на схід. Всі інші залишилися в Києві.
До них додалися єврейські біженці з західних областей України. Дві останні групи й пішли до Бабиного Яру.
27 вересня виготовили в друкарні Східного фронту дві тисячі листівок - оте сумнозвісне "Наказується всім жидам міста Києва і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до год. 8 ранку…". Великий шрифт російською мовою, трохи менший українською, дрібний німецькою.
Місце збору - сучасна Лук'янівська площа - було позначено так: "при вул. Мельника - Доктерівській (коло кладовища)".
Текст складали люди, геть не знайомі з київською топонімікою: назви вулиць списали, очевидно, з російськомовної карти Києва 1936 року, виданої в Москві - там "Дектяревская" і "Мельника", - але не знали, що то помилкові написи. Правильно: Дéгтярівська і Мельникова. Саме так і казали кияни. До того ж на перетині цих вулиць ніколи не було кладовища.
Пекло починається
З донесення начальника поліції безпеки і Служби безпеки (СД) - IV AII-B. №1В/41 g.Rs. від 7 жовтня: "За погодженням з комендантом міста видано заклик всіх євреїв зібратися в понеділок 29 вересня до восьмої години у визначеному місці. Ці заклики були розклеєні членами створеної української міліції по всьому місту".
Листівки зі смертельним наказом з'явилися на стінах будинків 28 вересня.
Хоча вимога "забрати з собою документи, гроші, білизну та інше" натякала на те, що кудись везтимуть. Тим більше в російському тексті велено взяти, крім згаданого, ще й "ценные вещи, а также теплую одежду".
Версію про переселення влада підкріпили чутками, які поширила через своїх довірених осіб. З того ж донесення: "Одночасно також усно було повідомлено, що всі євреї Києва переселяються".
Цілий день і вечір в єврейських родинах висували версії. Одні гадали, що переселятимуть кудись неподалік у гетто. Інші міркували радикальніше: відвезуть до Палестини. Хтось вважав, що німці домовилися з Кремлем обміняти євреїв на своїх військовополонених.
Хай там як, у листівках сказано: "Хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляний".
Ранок 29-го. "На вулицях було незвично багато народу; усі кудись діловито поспішали з речами, - описував Анатолій Кузнєцов у романі-документі "Бабин Яр". - Ті, що від'їжджають, прощалися з сусідами, обіцяли писати, доручали їм квартири, речі, ключі".
Якщо залишали сусідам ключі й просили доглянути за квартирою, то сподівалися повернутися. Передчуття близької смерті в переважної більшості не було.
Людські струмочки з різних вулиць вливалися у великий потік на вул. Артема (нині Січових Стрільців).
"На вулиці Артема вже було суцільне стовпотворіння. Люди з вузлами, з колясками, різні двоколки, підводи, - продовжував Кузнєцов. - Серед вузлів і валіз лежали хворі, гронами сиділи діточки. Немовлят іноді везли по двоє, по троє в одній колясці. Дуже багато було тих, що проводжають: сусіди, друзі, родичі, українці й росіяни, допомагали нести речі, вели хворих, а то й несли їх на запліччі".
Проводжали, зрозуміло, на потяг, а не під кулі.
А щоб легенда про переселення не розвіялася й багатотисячний натовп не здогадався, що на нього очікує, заздалегідь підготовлені люди періодично вигукували: "Швидше! Ешелони чекають! Щойно третій (п'ятий, десятий) відправився!" - ніби вони самі бачили ті потяги як проводжаючі. Майстерна режисура уявної реальності…
Натомість далеко не всі євреї підкорилися німецькому наказові - частина людей залишилися вдома або сховалися. Поліцейські 45-го батальйону обшукували будинки і примусово приводили порушників на Лук'янівку.
Тим часом у Бабиному Яру безперестанно чулися автоматні черги. Есесівську розстрільну команду змінювали щогодини.
Речами загиблих доручили займатися членам української поліції. Їх - дві машини по 20 осіб - привезли з Подолу, де в тамтешній школі розташовувалася казарма. Вони сортували речі, вантажили їх на ваговози.
6 viewsАртур Єфремов, 16:58