Поговоримо про педофілів? Відбулась зустріч літклубу “Так, | Меланчине життя і книжки
Поговоримо про педофілів?
Відбулась зустріч літклубу “Так, але…”, де обговорювали три книжки, дуже різні за написанням та часом історії, проте щось їх об'єднує. Окей, зацікавивши чи трігернувши початком, можна збавити темп :)
Книгу Домонтовича "Дівчина з ведмедиком" хочеться виділити окремо. Вона не така! Історично так склалось, що в Україні чоловіки брали собі в жінки дівчаток, які годилися першому в дочки. І це норма! Тому говорити про поняття "розбещення" під час читання цієї книги точно не варто. Тут центральною проблематикою твору, на мою думку, зіткнення двох епох: бунт зі сторони Зини, високі мотиви сексу (ну раз цейво, то і заміж треба брати!) в Іполита.
Треба віддати належне, що автор словами п'янить; ти просочуєшся через мацюпусіньку щілинку і не хочеш повертатися. Рядки хотілось читати в голос, настільки вони манили:
"Я бачив застиглі сині губи, бліді пожовклі обличчя, сховані в каракуль комірів; я бачив спини людей, пригнічених холодом, і дивувався, як можна нарікати на січень, коли рожевими ранками в блакитних сутінках снігів сріблясте сяє сонце і вітер ніби по весні… А дома в хаті від напаленої грубки — південна спека, і в соняшний день на матовому шклі вікна, обарвленому снігом у молочно-білий цвіт, пливуть і тануть тіні од диму з коминів."
_"Лоліту" На_бокова, я насправді не читала. Але дивилась фільм 97-го року і думала. Дуже багато. На зустрічі казали, що порівнювати книгу і фільм тут геть не варто, бо зображення жертви має не завжди одне і те ж обличчя. Але, думаю, маючи за спиною багаж, навіть маленький, знань з психології, ви не будете ошуканим. Тому мені було достатньо подивитись фільм і дуже глибоко обдумати побачене. Певна роздвоєність особистості, дитячі травми та зацикленість на цьому можуть привезти до нав'язливих думок. Лоліта ж і собі відверто маніпулювала власним розбещувачем задля своїх інтересів, проте він ранив до кісток.
А ще Набоков вражає своєю майстерністю слова, це йому справді вдається (ну це ж Набоков!). Можливо колись я осягну його письмо, але не зараз.
"Моя темна Ванесса" Елізабет Расселл прочитана мною вже давно, але обпльована добряче через неактуальність, адже діти ростуть і їхня відкритість до будь-яких тем точно не дасть змовчати про домагання, як у випадку з Ванессою. Але, о боже, зараз я зрозуміла, що сприймала будь-яких дітей та їхні вчинки до свого подобія, і очевидно ж, що мислити вже по-дитячому, відкидаючи свій набутий досвід, я не змогла. *звуки каяння*.
В цій же книжці, на мою думку, дуже точно описано метод вибирання жерти й сама її "обробка". То було щось на зразок: "ну ей, ти що, не бачиш? Він же маніпулює!", але ні, не бачить. Відчуття ілюзії важливості, можливого контрольованого домінування часто затьмарюють ту несолодку правду, яку треба знати.
Ця зустріч класно показала, чому така назва клубу, адже після кожної фрази хтось продовжував "так, але...". І я б не проти поговорити ще про це! Тому лишаю коментарі.
