Люблю барбер культуру, завжди захоплювався історією цього руху. Спостерігав, як розвивалася ця справа в Україні, як чуваки відкривали заклади, наскільки відповідали культурі, тощо.
Люблю спілкуватися з майстрами, дізнаватися про їхню думку з приводу того, чи іншого виробника косметики, позицію щодо атмосфери закладу, про негайність, відповідність способу життя барбера його діяльності.
Коротше я заморочений у цьому.
До початку великої війни багато трушних барберів не сприймали барбер леді, як вид) Тому що барбер шоп це чоловічий клуб, там треба поговорити про чоловіче, трохи випити, обговорити дівчаток, цицьки та інші чоловічі хотілки.
Що я бачу зараз.
Миколаїв. Багато трушних барберів з'їбалися, та закрили свої заклади. Виїхали в безпечніші місця, влаштувалися в інші барбершопи і як ні в чому не бувало світять своїми татуюваннями, одягаються в модний шмот і вважають себе крутими чуваками, не визнаючи того, що вони "так собі". Залишилося лише кілька барберів, котрим величезна подяка!
А ось дівчатка, на заклад яких до війни мало хто звертав увагу, пхають з ранку до вечора, стрижуть військових, волонтерів, усіх тих, хто залишився у місті – пропускаючи через двері свого закладу величезний потік. Утрьох щодня. Сплять під обстрілами, щоранку йдуть на роботу через свіжі руїни багатоповерхівок. Немає води? Гріють чайник. Немає світла? Чекають і продовжують.
Складний час показує сміливих людей. І наші миколаївські барбер леді заслуговують на почесне місце в сучасній історії барбер культури.
Величезна подяка Top Man! Ось це справді тремтіння! А не татуювання на ебальниках та обідрані штани.
Любич
